Жанр: історична повість
головні: Захар Беркут, Максим Беркут, Тугар Вовк, Мирослава, Бурунда
Ліньки
— Грицю, ти колись будеш працювати?
— Я почну працювати тоді, коли мене нагодують.
— Це буде не скоро, бо мати на базарі ще довго буде.
Помилки
— Ваню, чому у тебе в роботі так багато помилок?
— Ви зробіть роботу менше, тоді їх взагалі не буде!
Тарас Шевченко!
Досить було однієї людини,
щоб урятувати цілу націю.
Остап Вишня Тарас Григорович Шевченко - птах, який своїми крильми розсунув хмари та відкрив народові шлях до сонця. А хіба ж поезії його - не сходинки на небеса? Славетний "Заповіт", на мою думку, є найважливішою частиною нашої подорожі до щастя. Не існує, напевне, українця, котрий не знав би знаменитого:
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
<span> Не забудьте пом'янути </span>
Незлим, тихим словом.
Щоб зрозуміти вищезгаданий "Заповіт", треба цілком зануритись у тодішній світ, поглянути на знамениту поезію очима Шевченкових сучасників.
Смерть, біль, неволя... Цими єдиними трьома слловами можна зхарактеризувати становище людей. Вони повністю перебуввають під владою панів, які
Кайданами міняються,
Правдою торгують
Усюди лише непроглядна темрява, ніякого майбутнього. І раптом, наче проблиск сонячного проміння, у житті кріпаків вогнем спалахнув Кобзар. Його віршів підбадьорювали нещасних, не давали їм падати духом.
Жорстокі царі та жандарми, помітивши вплив Шевченка на громадкість, заперечуючи українську мову, не раз намагалися згубити його. Але навіть після смерті Тарас Григорович повернувся до нас своєю палкою піснею, живучи у написаних словах. І поневолені, як пророкував наш геній, звільнилися від кайданів лихих панів.
Та на цьому роль поезії Кобзаревої не скінчилася. Хіба вже досягла Вкраїна вершин своєї краси та можливостей? Ні! Чи всі земляки наші нагодовані та щасливі? Ні! Тож наберімося наснаги з цілющогго джерела Шевченкової поезії, візьмімо "Заповіт" за гімн, і розбудуймо нашу країну до найвеличнішої держави, аби справдилося Шевченкове пророче:
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
<span> І будуть люде на землі</span>
Ответ:Цитатна характеристика Сергія із твору "Митькозавр із Юрківки, або химера лісового озера" Ярослава Стельмаха.
"Е, ні, який же він худющий. Опецькуватий... А то ж ніби й волосся було русяве, а це потемніло". - "Це ж не Митько!.. Приятель його, Сергій."
"Ет, тобі аби смішки. Несерйозна ти людина."
"Спиш! Йому довірили пост, а він спить... Та як ти міг! А якби це на війні?! Хіба з таким підеш у розвідку?!"
"Мені нічого було відповісти. Приголомшений, картаючи себе за негідний вчинок, я принишк у курені... Мене пік сором: ну як, як я, нещасний, міг заснути! Підвів товариша, втратив його довір'я. Горе мені!"
"Докори совісті люто вгризались у моюдушу, шматували її на дрібні клаптики."
"Вмить я пройнявся відчуттям власної мізерності, і несподівані мислі зароїлись у голові: "Ну що я, - думалось мені, - у порівнянні хоча б із оцим деревцем? Якась комаха! А в порівнянніз цілим лісом? Якийсь мікроб. А в порівнянні з земною кулею?"
"А зоологія, по твоєму краща? Я одного разу поглянув у підручник - там якісь кишковопорожнинні, гадюки - бридота одна!... Маєш бажання, то й читай собі, скільки влізе."
"Куди, ти що... Назад! Ти що, збожеволів! Щоб під воду затягло? Як дурне теля? Не здумай лізти! - тягнув я його [Митька] що було сили."
"Але ж не ризикувати життям!"
Объяснение: