. У вірші “Дивувалась зима” люта зима дивується, чому почали танути сніги і скресати ріки". Їй важко зрозуміти причини своєї слабкості, причини появи того леготу, що “теплом пронима”. Зимі нестерпно бачити первоцвіт, проліски, “дрібні” квітки, які посміли “проклюнутись”, пробитись крізь снігову кору.
Зима дмухає на них морозом, жбурляє снігом. Здавалося, що вже смерть обняла квіти: вони прив’яли, похилилися під жорстокими ударами, Та минула буря. і вони знову ожили, піднялися. Усі алегоричні образи прямо вказували на нездоланність молодих суспільних сил, які, незважаючи на опір, репресивність антинародної політичної системи, продовжували свою боротьбу за краще майбутнє українського народу.
В селі Піски відбуваються події роману Панаса Мирного "Хіба ревуть воли як ясла повні?".
Остап і Андрій — сини головного героя повісті М. Гоголя "Тарас Бульба". Вони майже однолітки, молоді, дужі хлопці. Навчалися у Київській академії. Остап ледь не з дитинства мріяв про Запорізьку Січ, кілька разів кидав навчання, і тільки погроза батька зробити його монахом на двадцять літ примусила його зробитися сумлінним учнем. За вдачею він був суворим, не прощав образ. Батькові на його глузування сказав: "За образу не подивлюся і не зважу ні на кого".
Андрій вчився легко, був мрійником, цінував красу, не був байдужим до жінок. Ніжнішим він був і до матері. Одного разу хлопець познайомився з прекрасною полячкою, хоч і одержав за це тумаків від її челяді.
Коли Тарас Бульба привіз своїх синів на Запорізьку Січ, "швидко обоє молодих козаків стали на добрім рахунку в козаків. ...Жваво і влучно стріляли в ціль, перепливали Дніпро проти течії — справа, за яку новачок приймався урочисто в козацькі кола".
Почався визвольний похід проти утисків пансько-шляхетської Польщі. "За один місяць змужніли й зовсім переродилися пташенята, що тільки-но оперилися, і стали чоловіками. Риси обличчя їх, у котрих до цього часу була видна якась юнацька м'якість, стали тепер грізними і сильними. А старому Тарасу любо було бачити, як обоє синів його були одними з перших".
Остапу ніби на роду був написаний шлях битв і подвигів. Він був хоробрим, розважливим і холоднокровним воїном, через це його як і мріяв батько, у битві під Дубно обрали курінним. Загинув мужній воїн, як герой, не промовивши й слова під тортурами ворогів.
<span>У 1922 році проводився конкурс на найкращий проект пам'ятника. Перемогу в ньому здобув твір колишнього головного архітектора міста Л. М. Шлапаковського, однак він так і не був втілений у життя У 1980-х роках кременчужани знову повернулись до цієї ідеї, в результаті чого у березні 1986 року було відкрито памятку стелу Т.Г.шевченка (ріг вул.Ленина та Шевченка. Автори барельєфа — архітектори М. Я. Завадський</span><span>). </span>
