Різдво
Таемніче, чарівне
Дивує, заворожує, радує
Приносить радість всім навколо
<span>Чари</span>
УкраїНСЬка символіка.
-Чи знаєш ти, друже,що Україна багата на символіку?
- Авжеж! Україна під жовто-синім стягом гордо підняла над світом свій золотий Тризуб.
- А яка мальовнича наша країна в піснях! Вони про дуб і калину, тополю в степу і вербичку над ставом.
-А ще хрещаті вишиванки, писанки, мамині рушники...
-Зберігаймо все це, адже в традиціях і мові, піснях , українських рук творіннях - душа народу.
- Це - справжня воля, бо з нами - Бог!
Ось і відступає ніч, змінюючись досвітніми сутінками. З темряви, що поступово стає сірою, поступово проступають нечіткі обриси навколишнього світу – силуети будинків, дерев. Небо на сході світлішає. Навколо панує тиша.
Світла пляма на горизонті стає все більшою. Дме легкий вітерець. Ранкова прохолода стелиться над землею. Природа завмирає, ніби готуючись до чуда. Все чіткіше стають навколишні предмети, все далі чітко бачать очі.
Нарешті, біля самого горизонту спалахує сліпуча окрайка сонячного кола. Вона ще зовсім маленька, але вже вражаюче яскрава. У той момент, коли вона запалюється на сході, прокидаються перші птахи. Чується шурхіт в кущах і гілках дерев, перше несміливе цвірінькання. А сонце все більше визирає з-за обрію, ось вже половину його диска видно над землею. Заворушилися в траві мурашки, злетів з дерева птах, колихнувши гілку. Десь загавкав собака, скрипнули двері, зазвучали голоси людей.
Сонячний диск розгорається все яскравіше, піднімається вище, розсилаючи в усі боки свої теплі промені. Ось вже показалося повне коло, і стало до сліз боляче на нього дивитися. А ще через кілька миттєвостей сонце ніби відірвалося від землі і поплило в блакитному небі, наповнивши все живе силою та енергією. Настав новий день.
Я багато разів придивлявся до того, як відповідально моя бабуся ставиться до роботи. Але найбільше мені подобалось спостерігати за випіканням пиріжків. У неї якесь особливе ставлення до хліба. Мабуть, це тому, що під час голоду вона не їла вдосталь хліба.
<span>Отже, бабуся господарює на кухні. Тут гамір, чути булькання чогось у каструлях, цокання годинника, дзенькіт тарілок, а серед всього цього моя бабуся. її не обходить цей гармидер. Для неї головне — спекти смачні пиріжки. Очі моєї бабусі рухаються швидко, ніби наказують рукам робити саме ту роботу, яка потрібна. Обличчя бабусі осяяне усмішкою, розрум'янилось, ніби на морозі. А руки, золоті руки моєї дорогої людини, рухаються так швидко, що я не встигаю за ними стежити. </span>
<span>Спочатку бабуся замішує тісто, додаючи в нього дріжджі, яйця, цукор, масло, борошно, молоко. Вона вимішує тісто ложкою, тоді руками, а потім смішно б'є тісто кулачками та об стіл. Вимішане тісто кладе у дерев'яну діжу, щоб підходило. Вона каже, що у дерев'яній діжі тісто пахне смачніше, бо там живе давній дух предків. Поки тісто підходить, бабуся готує начинку для пиріжків: капусту, товчений горох, ягоди вишні, мак. Від швидкої роботи на обличчі у бабусі виступають крапельки поту, але вона на це не звертає увагу. Вона не стомлюється, бо хіба ж можна втомитись від улюбленої справи? </span>
<span>Мені подобається спостерігати, як росте тісто у діжі, а іноді аж вилізає звідти. Ось тісто вже готове. Бабуся виробляє невеликі формочки пиріжків, кладе в них начинку і викладає на змазані олією листи. Треба почекати, щоб пиріжки підійшли. Потім бабуся змазує пиріжки збитим яйцем і ставить їх у піч. Перед цим піч витоплена до певної температури. Закриває піч заслінкою і чекає десь хвилин 15—20. Ось тепер вона може трошки відпочити. Я так люблю ці хвилини. Моя бабуся лагідно посміхається, гладить мене по голівці, ніби маленького, а інколи ще й пісню співає. І таким теплом, радістю віє від неї, що я забуваю про всі свої невдачі, і теж чекаю пиріжків. І от прийшов довгоочікуваний час. Бабуся бере лопату, дістає нею листи. На столі, застеленому білою тканиною, вона викладає пиріжки. Накриває їх теж біленькою тканиною. Я завжди дивувався, для чого це? Але моя втіха, моя бабуся таємниче мені шепоче: "Не займай, встигнеш, хай пиріжечки вільно подихають, відпочинуть". Так воно і є. Пиріжки духмяні, м'якенькі, так і ваблять до себе. </span>
