Я багато разів придивлявся до того, як відповідально моя бабуся ставиться до роботи. Але найбільше мені подобалось спостерігати за випіканням пиріжків. У неї якесь особливе ставлення до хліба. Мабуть, це тому, що під час голоду вона не їла вдосталь хліба.
<span>Отже, бабуся господарює на кухні. Тут гамір, чути булькання чогось у каструлях, цокання годинника, дзенькіт тарілок, а серед всього цього моя бабуся. її не обходить цей гармидер. Для неї головне — спекти смачні пиріжки. Очі моєї бабусі рухаються швидко, ніби наказують рукам робити саме ту роботу, яка потрібна. Обличчя бабусі осяяне усмішкою, розрум'янилось, ніби на морозі. А руки, золоті руки моєї дорогої людини, рухаються так швидко, що я не встигаю за ними стежити. </span>
<span>Спочатку бабуся замішує тісто, додаючи в нього дріжджі, яйця, цукор, масло, борошно, молоко. Вона вимішує тісто ложкою, тоді руками, а потім смішно б'є тісто кулачками та об стіл. Вимішане тісто кладе у дерев'яну діжу, щоб підходило. Вона каже, що у дерев'яній діжі тісто пахне смачніше, бо там живе давній дух предків. Поки тісто підходить, бабуся готує начинку для пиріжків: капусту, товчений горох, ягоди вишні, мак. Від швидкої роботи на обличчі у бабусі виступають крапельки поту, але вона на це не звертає увагу. Вона не стомлюється, бо хіба ж можна втомитись від улюбленої справи? </span>
<span>Мені подобається спостерігати, як росте тісто у діжі, а іноді аж вилізає звідти. Ось тісто вже готове. Бабуся виробляє невеликі формочки пиріжків, кладе в них начинку і викладає на змазані олією листи. Треба почекати, щоб пиріжки підійшли. Потім бабуся змазує пиріжки збитим яйцем і ставить їх у піч. Перед цим піч витоплена до певної температури. Закриває піч заслінкою і чекає десь хвилин 15—20. Ось тепер вона може трошки відпочити. Я так люблю ці хвилини. Моя бабуся лагідно посміхається, гладить мене по голівці, ніби маленького, а інколи ще й пісню співає. І таким теплом, радістю віє від неї, що я забуваю про всі свої невдачі, і теж чекаю пиріжків. І от прийшов довгоочікуваний час. Бабуся бере лопату, дістає нею листи. На столі, застеленому білою тканиною, вона викладає пиріжки. Накриває їх теж біленькою тканиною. Я завжди дивувався, для чого це? Але моя втіха, моя бабуся таємниче мені шепоче: "Не займай, встигнеш, хай пиріжечки вільно подихають, відпочинуть". Так воно і є. Пиріжки духмяні, м'якенькі, так і ваблять до себе. </span>
<span>1. Під час Другої світ війни у Німеччині залишилося багато<u>військовополонених </u></span><span>2 у 7нашому супермаркеті відкрили новий <u>м"ясомолочний</u> відділ </span><span>3 в університеті відкрилась нова <u>фізико-математична</u> кафедра </span><span>4 нещодавно помер <u>всесвітньо</u> відомий король поп музики Майкл Джексон</span><span>(прикметники сладні)</span>
иип По - різному її називають: золотою, холодною, щедрою, розкішною,
дощовою, байдужою. Як би там не було – це прекрасна пора року. Поглянеш навколо
- зупинишся і неодмінно замилуєшся художником - жовтнем.
Зараз середина осені. Починається в цей час справжній листопад. Клени
осипаються від найменшого подиху вітерцю Деякі листки, засихаючи, скручуються в
дудочку. Коли розгорнути такий листочок, усередині у ньому тремтить кришталева
росинка.
<span> Почула я від старих
людей таку легенду. У давнину ковалі викували першу рушницю. І попала вона в
руки не дуже добрій людині, яка побачила веселих золотих птахів і вистрелила зі
зброї. Упавши <span> з птахів, золотий пух і пір’я
позолотили листя. Деякі листки почервоніли, стали плямистими, ніби кров птахів
(. Засмутилась від цього земля, заплакало небо, задощило Образилось на людину
птаство. Полетіло в теплі краї. Так народилась у природі осінь.</span></span>
