На столі лежав списаний учнем зошит.
доконаний вид, минулий час, пасивний стан
На клумбі пишався розквітлий тюльпан.
<span>доконаний вид, минулий час, активний стан
</span>Петро полюбляв дивитися на палаючий вогонь.
<span>недоконаний вид, теперішній час, активний стан.
</span>Скрізь лежало пожовтіле листя.
<span>доконаний вид, минулий час, активний стан.
</span>Птахи сумно пролітали над почорнілим полем.
<span>доконаний вид, минулий час, активний стан</span>
Счастливец - [щасл'ив'эц]
( ' означает мягкость звука)
Трава вистрілює зеленими листками,
Всміхаються бруньки рожеві бузини,
З-за хмари сонечко несміло виглядає
Й цілує квітів перших пелюстки.
Весна приходить, як завжди раптово,
Підвладні чарам будь-які літа,
А від туману жовтого кизилу
Бентежний подив й камінь відчува...
Чому ж мене проникно не тривожить
Вже крик у небі сірих журавлів
І шурхіт крил качиних в перельоті?
Невже цвіт юності назавжди облетів?
Чом хмари чорні повняться громами,
І обрій тьмяно мріє вдалині?
Невже це осені холодної обійми
Прилинули до мене навесні?
А повів ніжний холодом проймає,
А птаха посвист, наче неживий.
Чому вже струни серця не торкає
Цей клич природи чистий, молодий?
Згасає думка в світлому осонні,
Всесильна слабість тіло огорта.
Невже чиясь невиразна уява
І цю весну у мене відбира?...
Ми звикли називати себе й суспільство,до якого належимо,українською нацією. А що ж означає таке популярне сьогодні слово "нація”? Учені стверджують,що це - певний колектив людей,які мають спільне походження,спільну культуру. Однак найголовнішою ознакою,що дає право називатися нацією,є мова – найбільша духовна цінність українського народу.Не раз бувало,проходячи повз незначної кількості людей,до нас линуть такі вислови,які просто неприємно слухати. На жаль,сьогодні я все рідше і рідше зустрічаю людей,які володіють і вміють розмовляти рідною мовою.Мене,досить часто,цікавлять питання: чи вміємо ми спілкуватися?,чи ставимо собі за мету досягти успіху в певній справі за допомогою доречно сказаного,вміло використаного ввічливого слова?, чи завжди усвідомлюємо силу свого слова?, чи остерігаємось завдати необережним словом душевної рани співрозмовникові? Спостереження показують: не всі і не завжди.Живучи в постійному дефіциті добра,милосердя ми непомітно для себе спростили,збідніли етикет спілкування,засмітивши його нецензурною лексикою. Ця лексика вже так влилася в наше спілкування, що і у світі,напевно,не залишилося жодної людини,яка б нею не користувалася. Тема використання нецензурної лексики у мовленні дуже актуальна серед підлітків. Між ними побутує така думка,що вживання подібних слів допоможе здобути визнання і у своїх однолітків, бо виявляється,що користуватися такими висловами стало модно. Та чи приємно нам слухати таку мову,де раз у раз проскакує "гостре слівце”? Думаю,що ні. І якщо навіть у підліткових компаніях це,можливо,допоможе стати "своїм”, але аж ніяк не стане у пригоді,коли доведеться здобувати потрібну освіту чи зайняти гідне місце в конструкції суспільства. Вживання нецензурної лексики може призвести до того,що зможеш втратити найближчих друзів. Недарма давньогрецький філософ Піфагор говорив: "Бесіду варто вести так,щоб співрозмовників з ворогів робити друзями,а не друзів – ворогами”.<span>Ми не повинні псувати свою мову нецензурною лексикою,адже це отруює спілкування і сприяє деградації суспільства,що неможливо для держави,яка прагне самовдосконалення.</span><span>міні твір у публіцистичному стилі "Молодь і культура мовлення"
</span>