Если ты читал этот рассказ, то сравни себя с ним, и напиши, чем ты на него не похож. Например: Мне кажется, что я не похож на мальчика Янина, потому что у меня серьёзный характер.
Григір Тютюнник "Климко". Цитати до характеристики Климка
Климко жив удвох з дядьком Кирилом, відколи осиротів. Жили вони в залізничному бараці при самісіньких коліях.
Дядька ховали надвечір при відчинених навстіж дверях барака.
На кладовищі Климко вже не плакав, а лише здригався від холоду в грудях і хрипко зітхав.
Після похорону тітка Мотя довела Климка до барака, заплакала біля порога й сказала:— Може б, ти до мене перейшов? Куди ж тобі тепер діватися? Хто тепер тебе догляне?Климко похитав головою і пішов у барак. Доглядати за собою — зварити їсти, прибрати в хаті, випрати одежину — він умів і сам.
Незабаром німецькі літаки розбомбили станцію. Климко бігав у той день з висілковими хлопчиками за балку дивитися збитий наш яструбок і бачив здалеку, як бомби влучали в депо, у вагони, як похитнулася і повільно впала водогінна вежа, а в повітрі над полум'ям і димами після кожного вибуху моторошно завивали уламки рейок. Бомба влучила і в барак, і його розвалило, розкидала в усі боки, а рештки стін і простінків згоріли у Климка на очах — швидко, як тріски.
Так і зостався Климко, в чім був, у чому йшов зараз.
— Я не голодний, — сказав Климко, одсуваючи миску, і похнюпився, щоб не дивитися на борщ.
Найстрашніше сталося тоді, коли він,, перепочивши, підвівся, щоб іти, і впав: ноги не вдержали, їх ніби одняло. Що встане, то і впаде, і впаде. Він злякався, став розтирати литки, стегна, бив по них кулаками і кричав: "Ану йдіть! Ану йдіть мені зараз!"Він таки підвівся і пішов, ледве-ледве пересуваючи ступні в крутій пилюзі.
І, йдучи з торбою за плечима понад парканами незнайомої вулиці, Климко згадував свою станцію, кожен день її життя і кожну годину.
Дві ночі Климко спав на голому столі й одбивався від пацюків палицею, стукаючи нею по стіні.
І тут Климко побачив Наталю Миколаївну, вчительку свою і Зульфатову. Вона стояла з немовлям на руках, притиснувши до себе разом з немовлям трояндову, мов сто троянд, сукню. Климко бачив Наталю Миколаївну в цій сукні лише двічі на рік: першого вересня і в останній день занять... Климко з Зульфатом підійшли до неї (вона не помітила їх) і, затинаючись від хвилювання, сказали, перебиваючи один одного:— Добрий день, Наталю Миколаївно...
Климко перехопив товаришеву руку і сказав:— Не треба, Зуль, а то ще свого когось улучиш.
Ми зараз удвох із Зульфатом, — сказав Климко. — Додому до нього, правда, навідуємося щодня — води наносимо, вугілля навибираємо під териконом... Там тепер усі гребуться. І знову до мене. У ваговій живемо, на сортувальні.
Наталю Миколаївно... — Климко зупинився і подав учительці її трояндову сукню, яку досі ніс під полою дядькової діжурки. — Не треба вам нічого промінювати, а переходьте — це ми вас із Зульфатом удвох просимо, — переходьте жити до нас. Ми вам помагати будемо, маленьку глядітимемо...
— Знаєш, що я придумав, Зульф, — збуджено сказав Климко. — Я піду по сіль.
Йшов і розмірковував, що робити далі: чи податися одразу просто в гори по сіль, а чи зайти в місто на базар і спробувати Бочонкові гроші.
— Та ви мене не бійтесь, — усміхнувся Климко і згадав, що він сьогодні не вмивався. — Я не вурка, я по сіль сюди прийшов...
— Такого нема, — зітхнув Климко, розглядаючи тапочки ("Чи не спробувати вимінять"?). — Гроші довоєнні є, так за них нічого не продають. Треба йти в гори, туди, — він махнув рукою, — там я й даром наберу. Так же?— А чого ж босий?— Щоб легше на ноги... — Климко ледь скривив губи, пробуючи усміхнутись. — Картопля в мене ще є. То, мо же б, ви проміняли взувачку на неї? Дрібнувата, правда...
Климко випустив плащ-палатку, вчепився дівчині в другу руку і закричав:— Пустіть її! Це моя сестра! Сестра моя, чуєте? Во на мені за матір!!
Тут ось хлопчик, — швець кивнув на Климка, — земляк мій, забився аж із Донбасу. Двісті кілометрів пройшов, щоб солі достати.
тітка Марина — так звали жінку — ледве встигала за ним і дивувалася:— Де в тебе та й силочка береться, он скільки пройшовши голодний і холодний.
Я прийду до вас, тітонько Марино. Як тільки не стане в нас голоду, так і прийду або приїду. А зараз треба мені назад, мене там ждуть...
Климко все зрозумів.— Туди, дядю, біжіть! — закричав він, показуючи рукою праворуч від себе. — Тудиі Там балка!..Від переїзду вдарила довга автоматна черга. Климка штовхнуло в груди і обпекло так боляче, гостро, що в очах йому попливли червоногарячі плями.Він уп'явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав.А з пробитого мішка тоненькою білою цівкою потекла на дорогу сіль...
«Тополя» Шевченко аналіз вірша
Рік написання: 1839
Жанр: балада з казково-фантастичними подіями.
Тема: розповідь про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим, її звернення до ворожки, розмова з тополею і, нарешті, перетворення самої дівчини на тополю під впливом чудотворного зілля. Ідея: невмирущість справжнього кохання, возвеличення краси, вірності, незнищенності світлих і благородних людських почуттів. Основна думка: кохання — це не тільки щире почуття, а й те, через що любляче серце страждає у поневіряннях.
Проблематика «Тополя»:
• вірність і зрада;
• кохання щире і без почуттів;
• батьки і діти.
Художні засоби «Тополя»
Метафори: «вітер виє, гуляє..», «море синіє», «серце ниє», «лихо… зострінеться», «серце знає», «личко червоніє», «брови полиняють», «серденько мліло», «чуло серце недоленьку», «серденько б’ється», «чорнобрива сохла», «стань місяць серед неба».
Порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «сонце світить — як ворог сміється», «сохне…, як квіточка», «пішла стара, мов каламар», «полетіла, мов на крилах». Повтори: «одна, одна…», «…пала, пала, стала…», «плавай, плавай, лебедонько».
Епітети: «біле личко», «карі оченята», «щира правда». Звертання: «Легше, мамо, в труні лежати», «Бабусенько, голубонько, серце моє, ненько», «Зроби, моя пташко!». «Добре, доню…», «Спасибі, бабусю», «Плавай, плавай, лебедонько!», «Скажи, моє серце!», «Мамо моя!.. доле моя!», «Боже милий, боже!», «Подивися, тополенько!», «Рости ж, серце-тополенько!..», «Не знайте, дівчата!», «Бо не довго, чорнобриві!»
Композиція «Тополя»
Балада «Тополя» побудована за мотивами народної творчості і стародавніх уявлень народу. Як твір УНТ за своєю будовою містить вступ, основну частину і закінчення. У творі письменник звертається до дівчат із сумною розповіддю про трагічне кохання. Тут наявні й народна символіка, і міфологічні метаморфози (перетворення дівчини на тополю), і народні ворожіння.
Експозиція: вступна частина до твору, де поет описує із сумом тополю. Зав’язка: Полюбила чорноброва Козака дівчина.
Розвиток дії: зустрічі дівчини з козаком, які завдали молодій чимало страждань після її розлучення з хлопцем.
Кульмінація: молодиця вирішує скористатися зіллям ворожки для швидкого повернення козака.
Розв’язка: дівчина за допомогою зілля ворожки стала тополею. Сюжет «Тополя»
Край дороги росла висока тополя. Розповідь автора про трагічне кохання, пов’язане з цим деревом. Молода дівчина закохується у козака, але той поїхав на війну де й загинув. Дівчина все ще сподівається, що він повернеться, натомість її матір підшукала для неї хорошу партію — старого багатія. Дівчина не хоче йти заміж і матір вирішує віддати її силоміць за старого. Остання надія дівчина — це стара ворожка до якої вона звертається за допомогою. Та говорить, що передбачила її прихід і дає дівчині чаклунське зілля, випивши яке на світанку, ще «до півнів» можна повернути коханого «з чужини», але якщо він не повернеться після другого ковтка треба випити в третє… Що має трапитись після третього ковтка стара порадила не питати. Дівчина після не довгих вагань робить все, як їй наказала зробити ворожка, її козаченько так і не повернувся, а вона перетворилась в тополю.
Жанр твору: повість автобіографічної трилогії.
Імена головних героїв: Климко
Імена другорядних героїв: Наталія Миколаївна, тітка Марина, Зульфат
Стислий переказ твору: Климко прокидається від холодної роси на ногах. Він вирушив по сіль. За склянку з нею можна наміняти їжі. Згадує своє життя з дядьком Кирилом (машиністом паровоза)Одного разу в паровоз з дядьком влучила бомба. Так хлопчик осиротів. В його барак розбомбили, тому він йшов у чому був. Підбадьорює себе, що скоро добереться до міста Слав`янськ, а там солі - скілько хочеш. Голодний Клим знаходить город, де підкріплюється печеною картоплею. Його ноги втомилися і замерзли, відмовлються іти далі. Від відчаю він спочку б`є іх, а потім розтиє і потроху іде далі. Згадує про свого друга Зульфата і вчительку Наталію Миколаївну з дівчинкою Олею. Через брак іжі, Клим і вирує по сіль. Далі приходить до міста на базар. Там знайомиться з безногим дядьком і дівчиною. Та смпочку злякалася його. Дядьком овив, що з таким натсроєм вона нічого не продасть, і зпропонував ій поставити свою речі біля своїх. Раптом набігають поліцаї з ціллю ловлі молодих людей для відправки до Німеччини. Дядько і Клим відбивають у них дівчину. У якості вдячності вона дає йому трішки солі, а дядько - тапочки. Отямився Климко і ліжку тітки Марини. Вона виходила його, поїла молоком. Хлопчик подумав, було б добре принести молока Ользі, почав розбавляти його водою. Дійшло до того, что воно втратило свій смак та стало схожим на воду. У вдячність допомагав по дому як міг. Марина запропонувала хлопцю залишитися з нею назавжди, на що він відмовився. Повертався додому залізницею у таварному вагоні. Прокився від грохоту і помітив на дверях німця. Той наказав виходити. Вони били пасажирів. не жаліючи ні дітей ні жінок. Зупинися на Дебальцево. Климко був вимушений длі йти пішки. Другого дня Климко підходив до своєї станції. У нього був мішок із сіллю, харчами, навіть пляшечка молока, яка дивом не розбилася при падінні. Раптом у висілку почувся постріл. Від переїзду біг чоловік. За ним - двоє в чорному. Хлопець зрозум що сталося і показав йому дорогу, де той міг би сховатись. Пролунала автоматна черга. Климко впав. З пробитого мішка потекла на дорогу сіль. На Зустріч біг Зульфат і кричав:"Климко-о!".
Власні думки: твір Г. Тютюнника не залишив мене байдужою до теми війни і людської жорстокості. Я була вражена героїчними вчинками хлопчика, який не розгубився і не злякався. Залишившись сиротою, дитина могла зламатися і озлобитися на світ, але Климко - сильний хлопчина. Він не міг смостерігати за стражданнями інших (наприклад, випадок з вчителькою). Героя вразила і надихнула її самовідданість і біда, в якій вона опинилася. Клим проходить велику відстань пішки заради тих, хто черкає на нього. Його не здатна зупинити навіть тітка Марія, яка прихистила хлопчика, хоча він би замінив їй рідного сина, а вона стала б для нього матір`ю, якої не вистачало головному герою. Хлопчик повернувся додому з виконанним прихонням, але Климку притаманне гостре відчуття справедливості, був не байдужою людиною. Тому в кінці показує напрямок, де можна сховатися солдату ( чоловік у солдатському галіфе з розв`язаними поворозками і гімнастерці без реміняки) за що і був вбитий нацистами. Буже боляче розуміти, що така героїчна дитина, нехай в книзі, помирає. Цим автор підкреслив на прекрасних якостях Климка, які неможливо придбати з досвідом, і закликав виховувати в собі добру людину.
Театральна зацікавленість І. Карпенка-Карого сформувалась іще в Бобринці, де в драматичному гуртку він грав різні ролі у п’єсах Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Кухаренка, Гоголя, Островського. У Єлисаветграді, як згадував П. Саксаганський, будинок родини Тобілевичів на Знаменській вулиці був центром української культури: тут збиралася молодь на музично-драматичні вечори. Тут певний час мешкав М. Кропивницький, який із жовтня 1875 р. керував українською трупою, організованою І. Карпенко-Карим. А попереду гучна слава трьох братів Тобілевичів – видатних акторів української сцени: Панаса Саксаганського – «коміка», Миколи Садовського й Івана Карпенка-Карого, їхньої сестри – Марії Садовської-Барілотті.
