Нет, я бы не хотел(а).Потому что я бы лучше что нибудь учил(а) чем жульничать. Мне кажется интереснее что то делать чем скучать пока все делают задания.
Она любила одного, и он любил её. Но они сказать друг другу этого боялись и просто оставались на 1 уровне любви. В то время как она жила с другим но ни он ни она не любили друг друга
Человек не должен печалиться увяданию природы, но это не надолго, ибо все расцветет вновь. Но если увянет человек-это навеки, жизнь очень скоротечна и ветха
1.В каком году родился Ф.И.Тютчев?
2.<span>Какая губерния является для Тютчева родной?
3.</span><span>Какое образование получил поэт?
4.</span><span>Куда направился Федор Иванович Тютчев вскоре после окончания обучения?
5.</span>Сколько времени поэт провел за границей?
6.<span>Как звали первую жену Тютчева?
</span>7.Какую должность занимает Тютчев по возвращению в Россию?
8.«Денисьевский» цикл в творчестве поэта назван так в честь:
9.<span>Сколько, примерно, написал стихов Тютчев?
</span>10.Кому посвящено стихотворение<span> Тютчева «29 января 1837»?
</span>11.Сколько детей было у поэта?
12.<span>Как звали его родителей, кем они были по происхождению?</span>
Дуже комічно драматург демонструє повну неспроможність Журдена до великосвітських танців. Пісні аристократів видаються учневі нудними та тоскними, він любить невигадливі народні мелодії: «Про овечку». Вчитель філософії натовкує свого учня прописними істинами. Сміх до того ж викликає стійкість та впертість героя, який терпить весь цей хаос у своєму домі заради мети – виглядати справжнім аристократом.
Автор наголошує, що дворяни не є кращими за міщан, а часто навпаки. До того ж пан Журден заради своїх дурних ідей порушує лад та спокій у родині. Він навіть хоче пожертвувати щастям дочки Люсіль – забороняє ії виходити заміж за коханого Клеонта, який не є дворянином. Батьки Журдена були купцями, але тепер герой намагається будь-що відхреститися від них.
Вчителі та кравець лестять своєму бездарному учневі, з серйозним виглядом захоплюються його «успіхами», називають його «ваша милість», «ваша світлість» - дворянськими титулами. З таким само серйозним виглядом проголошують нісенітниці «турки», а насправді – перевдягені посланці Клеонта. Останній за допомогою слуги все-таки вирішив домогтися руки Люсіль і видав себе за турецького аристократа.
