Чарівна, ніжна й граціозна українська пісня.<span>Скажу більше: в ній є щось, що хапає за серце, щось глибоко задушевне…
Берг</span> Сповнені вічної юної зваби, безсмертно лунають пісні над українськими просторами, легко залітаючи на крилах мелодії далеко за межі рідного краю. Без народної пісні взагалі неможливе повнокровне духовне життя людини. До пісні звертаються колективно й поодинці, в будень і свято, старі й молоді. Народні пісні володіють чудовою здатністю полонити людські серця. В них два крила — слово і мелодія. Вони підносять настрій, окрилюють бажання, надихають у праці, овівають радістю відпочинок, розраджують у горі, тамують душевні болі, множать сили в боротьбі. «Нема кращих співаночок, яку нашім краю», — пишаються своєю піснею українці перед світом. В пісні ми єднаємося з родом, народом і всім світом. Так найдавніші з пісень — колядки, щедрівки — допомагають нам увійти в минуле наших предків. Вони славлять звичайну трудову людину. Щедрими кольорами поетичного домислу зичать вони господареві щастя й статків. Постать господині овіяна високою поезією, теплотою і любов’ю. До чого б не доторкнулися її працьовиті руки, все облагороджується: <span>По дрова пішла — золото внесла,
По воду пішла — мед-вино принесла.</span> Парубок у колядках та щедрівках — це невтомний трудар і богатир-воїн, красень, у якого закохується сама королівна. Все в нього незвичайне, особливо ж кінь і зброя. Образ дівчини огорнений серпанком ніжності й захоплення: вона зачаровує своєю вродою, працьовитістю, поставою. З приходом весни линули веснянки, сповнені світлого й радісного відчуття оновлення природи: <span>Розлилися води на чотири броди,
Ой дівки, весна-красна, зілля зелененьке!</span> Відродження природи тривожили чуйні молоді серця, викликали радість і надію. Лірична пісня несе в собі високу народну мораль: вона завжди на боці покривдженого, багатству протиставляє красу, розрахунку — кохання, поетизує працьовитість, доброту, щедрість, щирість почуття, вірність. Пісня була і в кривавих січах, у походах по всіх дорогах ратної слави. Злітаючи з кобзаревих вуст під гомін кобзи, повідала вона про народних героїв: Байду Вишневецького і Дорошенка, Хмельницького і Кривоноса, Залізняка і Ґонту. Пісня була спільницею воїнів і повстанців, пісня і з чумацькими валками, і з жовнірами та солдатами, і з заробітчанами. Вона відобразила і неволю, і важку долю трудової людини. Українські пісні набули широкої слави в світі. Національна гордість переповнювала серце О. Довженка, коли він писав: «Навряд чи співають так гарно і голосно, як у нас на Україні. Пишеться це не з бажання виставити себе перед світом у прибільшено-вигідному світлі, а в ім’я реалізму, з чим усі, хто співає, згодяться одностайно». <span>Линуть звуки благовісні,
В’ється радість, наче птах.
Наша дума, наша пісня
Не загине у віках, —</span> відлунює вірш М. Рильського. Так хай же завжди звучить українська пісня в живому виконанні в побуті, на сцені та в безмежному ефірі!<span> </span>
Спіймаєш приголосні ( с п й м ш) голосні ( і а є) дзвінкі ( й м) глухі( п с ш)
<span>Я часто аналізую вчинки моїх однолітків. їхні дії нерідко ображають. Наприклад, пригадую недавній випадок, коли мій однокласник кинув петарду, яку під¬палив, під ноги дівчини. Це був у нього такий жарт. Альона дивом не постраждала — вона встигла відскочити на безпечну відстань і почула регіт. Здавалося, хлопці мали б осудити хулігана, а виходить, вони його підтримали. І тільки ви¬падковий перехожий зробив хлопцю зауваження, попередивши, що не варто гра¬ти петардами і що ігри з петардами закінчуються майже завжди травмами, іноді страшними. Це я навів приклад поганого вчинку. А є серед моїх однолітків хлопчики та дівчатка, які роблять добро, люблять прекрасне і не соромляться показа¬ти, на що вони здатні. </span>
<span>Нещодавно на шкільному парламенті виступив представник шостих класів з пропозицією щодо так званого творчого звіту. Інші активісти його щиро підтримали. </span>
<span>Через деякий час вся школа була свідком такої події. </span>
<span>У паралелі — чотири шостих класи, і кожен із них приготував експозицію, присвячену "своїй" порі року. У завдання нашого класу входило розповісти через малюнки, колажі, фотографії і вірші про зиму. Допомагали нам і батьки. Ми самі малювали і фотографували, вірші складали теж самі, але зверталися і до бібліотеки, щоб підібрати твір потрібної тематики. З фотографіями проблем не було. У кожного в сімейному фотоальбомі є знімки, які свідчать про те, як люди люб¬лять зиму. </span>
<span>Інші класи приготували своє — хто про літо, хто — про осінь, хто — про весну. Було неймовірно красиво, всі були у захваті. Переможців вирішили не визначати: ними були всі, хто брав участь у цій цікавій, але нелегкій роботі. Так чи інакше ми доторкнулися до прекрасного. </span>
<span>По-перше, свій вільний час ми присвятили творчості. А творча людина не скоїть зла, не кине заради забавки петарду під ноги іншої людини. </span>
<span>По-друге, підготовка до експозиції з'єднала і нас, і з батьками теж, бо ми залучили їх безпосередньо до свого шкільного життя. </span>
<span>По-третє, ми виявили таланти. А найголовніше — виграли не тільки учасники, але й глядачі. Адже подивилася експозицію вся школа. </span>
<span>Я хочу вірити в те, що той, хто побачив прекрасне або "створив" його своїми руками, не стане топтати клумбу з квітами, кидати сміття будь-де, виношувати плани помсти, і взагалі, не здатний до дурниць. </span>
<span>Так було реалізовано те, про що йшла мова на шкільному парламенті.</span>
Нарешті настала весна
Нарешті настала весна. Скільки радості вона принесла людям, тваринам, птахам. Здавна прихід весни зустрічали веселим святом масляниця. На це свято пекли млинці, вони уособлювали сонце. Спалювали опудало, таким чином проганяли зиму. Люди намагалися якомога швидше закликати в свої краї весну.
І зараз залишилося веселе свято масляниця, проте його вже не так святкують. Але тим не менше люди як і раніше радіють приходу весни. Весна настала і принесла з собою тепло, сонечко. Як набридла холодна зима, так хочеться скинути важкі шуби.
Весна прийшла. Сніговій королеві довелося поступитися їй, хоча цього так не хотілося робити. Всюди починають весело щебетати горобці. Дзвінко дзюрчать струмки.
І ось незабаром починають цвісти яблуні, груші, сливи, вишні. Це найкрасивіший час навесні. Яка краса! Дерева обсипані білим цвітом, а який аромат ширяє в повітрі. Не дарма стільки віршів, пісень присвячується цій прекрасній порі року. Дивишся на всю цю красу і душа радіє.
А як красиво на світанку, коли перші сонячні промені ковзають по сонному саду. У цю мить усе світиться рожевим світлом. Сонце піднімається вище і ось уже яблуні стають білими. Вся трава усипана мільйонами діамантів, які іскряться, сяють, переливаються. Але сонце піднялося з-за обрію і казка розтанула.