Народилася Ольга Кобилянська 27 листопада 1863 року в містечку Ґура-Гумора в Південній Буковині у багатодітній сім'ї (7 дітей, Ольга — четверта дитина).
Коли Ользі було 5 років, батька переводять до міста Сучави. Там Кобилянські заприятелювали з місцевим парохом та українським письменником Миколою Устияновичем. Як між родинами загалом, так і між їхніми доньками, зокрема Ольгою Кобилянською та Ольгою Устиянович, зародилася щира дружба, яка тривала до кінця життя письменниці.
1875 року родина Кобилянських переїжджає до гірського містечка Кимполунг, де батько отримав посаду секретаря при старостві. Тут Ольгу віддають до німецької початкової школи, навчають грі на фортепіано. Української мови Ольга навчалась удома і приватно, у школі — лише німецької та румунської. У Кимполунзі головним осередком культури був дім міського старости Йозефа Кохановського. У цьому домі Ольга випозичала книжки, слухала музику, «пізнавала гарних людей і зустрічалася з прихильністю до українців»[2]. Вірною подругою Ольги Кобилянської назавжди стає Августа Кохановська. «Вона є мій «добрий ангел», як я її все називаю, і в ній пізнала я одну з тих немногих товаришок, котра мене справді любить», — згадуватиме згодом Ольга Кобилянська. Між ними була сильна душевна спорідненість.
Наталка
- типовий образ украïнськоï дiвчини-селянки.<span>Головнi риси характеру Наталки (велика пошана до матерi, до старших; </span>
<span>працелюбнiсть ("Себе i матiр свою на свiтi держить"); дiвоча чистота; скромнiсть; </span>
енергiйнiсть).<span>Глибоке кохання Наталки до Петра (чотири роки чекає повернення Петра, не </span>
<span>отримуючи вiд нього жодного листа; вiдмовляє всiм, хто до неï сватається </span>
- дяку, волосному писарю, пiдканцеляристу).
<span>4. Самопожертва Наталки заради матерi (бажання матерi видати дочку за багатого; </span>
<span>захист Наталкою своєï гiдностi </span>
<span>- шлюб за розрахунком не принесе ïй щастя; постiйнi нарiкання та сльози </span>
<span>матерi; задля спокою неньки подає рушники Возному).</span>
В житті українського народу пісні займають окреме місце. Українські пісні надзвичайно мелодійні, в них поєднується пісенність української мови та чарівність мелодії. Українські народні пісні складалися протягом багатьох століть. Вони розповідають про цілі епохи в історії українського народу. В них йде мова і про мужніх завзятих козаків, які боронили українські землі від загарбників, і про тяжкі випробування, які випадали на долю українського народу; і про велич української нації. Розповідають пісні і про повсякденні явища, про кохання, про нещасливу долю окремих людей. З пісень ми дізнаємося, як жили наші пращури. Пісні мали і символічне значення. Вони співалися при певних обрядах, як невід'ємна їх частина. Так, весною співалися веснянки, зимою — колядки та щедрівки, влітку — жниварські пісні.
Український народ вкладав у пісню глибоке значення, обов'язково відбивав у ній якусь подію. І тому українські пісні треба знати, бо вони завжди грали велику роль в житті українського народу.
Ми з Іваном Силою вирушаємо, на ,змагання з метання м"ячів, я із-захоплення буду вболівати за нього .Настала черга Івана він метнув саме найбільше 2,75. І нам вручили по кубкові і грамотах. Я із задоволенням буду іще їздити з ним на різні, змагання, а ще через 14 днів будунь уже інші змагання.Ми вже повертаємося до дому.
Не жалея ног. значит усердно бежать или работать