Українська земля подарувала нам поетів і письменників, які не тільки збагатили безсмертними творами національну літературу, але й уславили нашу країну в усьому світі. Серед них одне з самих великих імен – ім’я Лесі Українки.
доля цієї видатної жінки була тяжкою з самих ранніх років. Захворівши ще в дитинстві тяжкою хворобою, Леся Українка боролася з нею усе своє життя. А життя письменниці було недовгим – усього 42 роки. Не превеликий жаль, не судилося їй відчути ні взаємного палкого кохання, ні особистого щастя, не пізнала вона і привабливості материнства. Не стала Леся Українка і великим музикантом, як того мріяла, бо понівечена хворобою рука не дозволила їй вчитися грі на піаніно. Але за всі свої страждання письменниця була нагороджена Богом унікальним поетичним талантом, який вона повністю віддала своєму народові і рідній країні. Найпершою і єдиною любов’ю Лесі Українки була глибока та віддана любов до рідної землі, до того куточка, де вона народилася та де пройшло її дитинство – до Волині та Поділля. Таке героїчне життя, така відданість своїй батьківщині поряд з геніальністю, мабуть, перш за все і приваблює мене в Лесі Українці, як в людині і поетесі.
Усвоєму житті Леся Українка була змушена часто подорожувати. Змучена хворобою, наприкінці свого життя їй прийшлося залишитися жити в Грузії, приїжджаючі до рідних країв лише на короткий час. Але де б не подорожувала поетеса, де б вона не залишалася, серце її завжди линуло в Україну. Підтвердження тому – численні поезії Лесі Українки, в яких переважають спогади при прекрасну рідну країну, про її чудові краєвиди з голубими озерами та розкішними лісами.
Із почуттям неабиякого захоплення Леся Українка оспівувала рідну землю у своїх віршах, але вона ніколи не була співцем природи, бо вона всюди, перш за все, бачила український народ – з його радістю і горем, його стражданнями і сподіваннями на краще майбутнє. Це цілком природно, тому що поетеса в першу чергу була громадянином, і бачила свій обов’язок в служінні інтересам та прагненням українського народу, а лише потім – особистому щастю. Вона добре розуміла значення митця в суспільстві, роль поезії в боротьбі свого народу за краще майбутнє. Дуже добре це розуміння Леся Українка висловила у вірші “Слово, чому ти не твердая криця”. Поетичне слово митця у цій поезії відображено як «іскриста зброя», «меч», що «буде здіймати голови з плеч” ворогів батьківщини. А ось твір “Contra spem spero”, який був написаний поетесою ще в юному віці, дуже вразив мене силою духу, любов’ю до життя, мужністю та щирістю.
Я змалку вчилась з «Кобзаря»
Любити труд і трударя,
Завжди грудьми ставати проти
Неправди, кривди і підлоти.
Творчість геніїв невичерпна, глибока і багатогранна. І скільки б разів ми не зверталися до неї, вона щоразу відкриває нам нові обрії, збагачує новими почуттями, будить нові думки. Саме такою є творчість вірного сина українського народу Т.Г.Шевченко.
Моє знайомство з Шевченком розпочалося ще з ранніх років. Ще дошкільнятами в дитячому садочку ми заквітчали його портрет і так щиро співали пісню про садок вишневий коло хати.
А в молодших класах ми вивчали вірші Шевченка про рідну землю, рідну природу. Як багато зробила вчителька, щоб рядочки Шевченкових віршів запали нам у душу! Які невичерпні скарби розкрила нам, малим, поезія Шевченка, навчаючи любити красу, рідну Батьківщину. Пейзажні твори поета допомагали нам пізнавати рідну природу, збагатили естетичні почуття і тим самим облагородили, виховали чуйність до краси в людській поведінці. Мені здається, що дитина, яка зрозуміла і щиро прийняла вірші Шевченка до серця, ніколи не зламає молоденької берізки, не штовхне малого, не буде вживати грубих і лайливих слів.
Ми підростали. Ширилися наші інтереси. Школа вела нас до пізнання життя. І тут перед нами по – новому постав образ Шевченка, що зберігся у пам’яті народу як образ незламного борця за людське щастя, за вільну працю і щасливе дитинство.
Замислились ми над автобіографічним віршем: «Якби ви знали, паничі…». І постав у нашій уяві чарівний і тихий куточок над чистим ставом із зеленими вербами, біленькими хатами. А в хаті – лихо, а в полі – краще на пана без просвітку, без відпочинку. І розкрився у нашій свідомості трагічний контраст: природа багата і прекрасна, та блага її розподілені нерівномірно: трудівникам – сльози і не посильна праця, експлуататорам – панам – радощі й розкоші. Так було за часів кріпацтва. Тепер ми усвідомили і поділяли гнів поета проти тих, хто породив народні страждання. Тепер ми зрозуміли вогненний заклик поета у його безсмертному «Заповіті»:
…вставайте,
Кайдани порвіте,
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
Так Т.Шевченко збагатив нас новими почуттями. Він крокував і крокує поруч із нами протягом усіх шкільних років. Звичайно, тепер у 9 – му клас, я сприймаю творчість поета по – новому, більш по – дорослому. Я знаходжу багато відповідей на питання, які хвилювали і хвилюють мене.
<span>Т.Шевченко вчить нас любити людей, дає високий зразок служіння рідному народові. Захоплена глибиною його думок, пристрастю і красою його поезії, я пронесу ім’я і творчість Шевченка крізь усе своє життя.</span>
Слово «сім'я» належить до першої відміни.
Доминантой монумента является фигура Кобзаря — Шевченко высотой 4,5 м, установленная на высоком постаменте из серого (на момент сооружения ярко-черного) лабрадорита. Статуя полна динамики — и в точно найденном ракурсе слегка наклонённой набок головы, и в энергичном жесте правой руки, и во всей фигуре Шевченко просматривается готовность к действию, целенаправленность, внутренняя напряженность, что в полной мере соответствовало советской трактовке образа Т. Г. Шевченко как поэта и художника-революционера. Скульптура имеет ярко выраженный силуэт, легко узнаваемый издали, что сближает общий фон монумента с <em>конструктивизмом</em>, — суровые, укрупненные складки одежды, лаконичность форм, энергичная обработка поверхности большими обобщенными плоскостями — все это призвано создать могущественный образ непокоренного борца за права трудящихся. К детализации автор прибегат лишь в разработке лица, которое осуществлено не только для достижения портретной схожести, а и раскрытие внутреннего мира, в русле трактования личности поэта, выявление твердости и силы духа поэта-борца. Именно поэтому взгляд монументального Кобзаря суровый и гневный, а вычеканенные на голове морщины означают горечь пережитого-передуманого. Целостности образа автор достигает проработкой и других деталей — например, крепко сжатой в кулак (гневный жест) рукой.
Фигуры, которые окружают пьедестал, — вдвое меньше по высоте, чем статуя Шевченко. Они воспринимаются в основном вблизи. По замыслу скульптора, осуществлять обзор фигур нужно в последовательности композиционной спирали, начиная от фигуры «Катерина» и двигаясь против часовой стрелки.