Як я ставлюся до людей похилого віку?
Як і багато інші, я ставлюся до стареньким і стареньким з повагою. Це наше минуле, їх не можна не поважати! Скільки в них знань, мудрості.
Адже бувають люди, точніше навіть нелюди, що без поваги ставляться до людей старше них самих! Люди без виховання, без совісті. Ви бачили коли небудь групи підлітків, що знущаються над тією чи іншою бабусею? А таких випадків дуже багато! Батьки, які не дали правильного виховання, парою винні не менше своїх же дітей!
Я зневажаю таких людей, більше того, я їх засуджую за таку поведінку.
Кожна старенька, в не залежності ветеран вона чи ні, гідна поваги!
<span>Я ставлюся до літніх людей шанобливо. Вони минуле покоління яке тепер потребує турботи!</span>
«Мені тринадцятий минало» аналіз вірша Автор: Тарас Шевченко Рік написання: 1847 Тема «Мені тринадцятий минало»: зображення безрадісного дитинства Тарасика, коли він, будучи кріпаком, випасав панську худобу. Ідея: співчутливе ставлення до хлопчика-пастушка; засудження страшних часів кріпацтва, коли людина не мала власних прав і вимушена страждати. Основна думка: не зазнали щасливого дитинства Тарас і такі як він, бо не мали волі, щасливої долі через гноблення народу панами. Художні засоби «Мені тринадцятий минало» Риторичні оклики: «Господнє небо і село, ягня, здається, веселилось!»; «Поглянув я на ягня — не мої ягнята!»; «Обернувся я на хати — нема в мене хати!»; «Не дав мені бог нічого!»; «І хлинули сльози, тяжкі сльози!»; «…лани, гаї, сади!». Риторичні запитання: «…чи так мені чого було?»; «…чого так весело було?». Порівняння: «…любо стало, неначе в бога..»; «мов прокинувся, дивлюся»; «…поцілувала… наче сонце засіяло, неначе все на світі стало моє». Метафори: «сонце гріло, не пекло»; «сонце… не довго молилось»; «сонце запекло, почервоніло і рай запалило»; «небо помарніло». Епітети: «небо голубеє»; «тяжкі сльози», «господнє небо» Автобіографічний вірш Т. Шевченка «Мені тринадцятий минало складається з чотирьох настроєвих картин: хлопчик пасе овець, милується ясним сонечком, голубим небом; раптом розуміє, що він — сирота безпритульний, немає в нього нічого — ні ягнят, ні хати, ні рідної душі поряд; та ось прийшла дівчина, втішила, витерла сльози хлопчині, поцілувала — і сонце знову засіяло не лише в небі, а й у душі. У четвертій частині —роздуми дорослого поета про те, що той його колишній стан — це рай. Набагато гірше тепер, коли він усвідомив усю несправедливість існуючого ладу і виступив проти нього. Вірш емоційно насичений, передає найтонші відтінки почуттів ліричного героя, його страждання та переживання. Головний герой твору — тринадцятирічний хлопець-пастух, кріпак і сирота. Природа зігріває його ясним сонечком, напуває пахощами трав, вносить у душу малого сироти відчуття спокою й тихої радості. Хлопчик молиться Богові, дякуючи за сонце, теплий день, життя… Раптом герой усвідомлює, що він — кріпак, і це боляче ранить серце підлітка: Не дав мені Бог нічого!.. І хлинули сльози, Тяжкі сльози… Але це почуття триває недовго: поява щирого й доброго друга — Оксани — проганяє страшне відчуття, природа знову радіє разом із дітьми: Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало Моє… Кожна людина з теплотою згадує своє дитинство. Ці спогади пов’язані, передусім, із батьками, найкращими друзями, дитячими забавками й безтурботністю. Життя дітей, що народилися кріпаками, не могло бути безтурботним: змалку вони працювали поруч із дорослими, рано втрачали батьків, що помирали від хвороб та непосильної праці. Тому одна з провідних думок вірша — засудження такого суспільного явища, як кріпацтво. Інша ж думка — кожна дитина має право на щасливе дитинство й потребує піклування та любові.
1.Вона сьогодні була дуже втомленою.
2.Ми прийшли для того, щоб розповісти вам про наші пригоди.
3. Вони, жартуючи, розповідали нам небилиці.
4. Та ти, напевно, забув, як в дитинстві з дерева впав.
5.Воно було таким немічним цуценятком, що я забрала його додому.
Казка про прикметник
Жив-був собі Прикметник. Товаришував з Іменником і Дієприкметником, у реченні найчастіше виступав Означенням. Все було добре. Але якось посварився він з друзями і вирішив бути зовсім самостійним - я, мовляв, самостійна частина мови, тобто і без вас обійдуся. Але не обійшовся Прикметник без інших Частин Мови. Не виходило у нього наодинці виражати думку так точно, як хотілося б. Сумно стало йому. Зрозумів Прикметник, що у Мові всі частини одна від одної залежать. Попросив Прикмутник у друзів вибачення і перестав бути таким пихатим.
Красуня Марія знайшла в лісі яблуко.