<span>1. при зустрічі герої віддають поклон
2. ідучи в гостину, люди підносять господарям хліб і сіль
3. для сватів у Латина приготовлено рушники і "всяка всячина" до сватання
4. наводяться обряди похорону та поминання, народні заклинання, лікування та чаклування, даються описи вечорниць та ворожіння</span>
1. Дата народження.
2.Місце народження.
3. Місце навчання.
4. Місце роботи.
5.Перші твори.
6.Сім'я
7.Твори.
8.Дата смерті.
9.Місце смерті.
Точно не знаю но вот!
Народився 2 (14 листопада) в Обухові (нині місто Київської області) в сім'ї шевця.
Старший брат Андрія — Петро Малишко — став своєрідним народним месником — Робін Гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав простих селян. 1928 року Петра Малишка спіймали, відвезли до Києва, де засудили до страти. Мати Андрія й Петра зверталася з проханням про помилування до голови ВУЦВК Григорія Петровського, але безрезультатно. Пізніше Андрій Малишко сказав про брата: «Якби я писав вірші так, як Петро — ціни б мені не було!» [1]
Андрій Малишко закінчив семирічку у рідному селі, вчився у медичному технікумі, потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. В 1932 році закінчив інститут, учителював в Овручі. В 1934–1935 роках служив у Червоній армії.
Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик».
Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини», і в партизанській газеті «За Радянську Україну».
Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро» (1944–1947). Депутат Верховної Ради УРСР 3-го та 4-го скликань. Був членом ВКП (б) (від 1943 року).
У 1960-х роках — голова правління Українського громадського відділення Агентства преси «Новини».
Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті по вулиці Б. Хмельницького, 68. Помер 17 лютого 1970 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
Чому мені подобаються детективи
Детектив один з розповсюджених жанрів, що охоплює широке коло читачів. Люблять як класичні детективи Эдгара По, Артура Конан Дойла, Агати Кристи й ін., так і сучасні детективні романи Дар’ї Донцовой, Олександри Марининой, Тетяни Устинової… Я зустрічалася з різними думками із приводу детективів класичних і сучасних. Одні вважають надто заумні й важкими класичні детективи, інші категорично й різко засуджують сучасні за відсутність серйозного змісту й захоплюючого сюжету. Хтось цінує класичні за незвичайність і барвистість, а хтось любить сучасні за те, що з ними можна прекрасно відпочити. Кожному своє. Я більше віддаю перевагу класичним детективам. Мені здається, що вони насыщеннее, динамичнее, «гостріше» по змісту, і кожне оповідання, незважаючи на те, що має таку ж будову, як і інші, індивідуальний і незвичайний. Можна перечитувати такі оповідання знову й знову.
Класичні детективи, або англійські детективи. Це так звані «детективи закритої кімнати». Коли є десять чоловік у замкнутому просторі, у замку, ну або на острові. Є труп або навіть кілька трупів. Є всякі напівнатяки які детективщик розставляє по своєму оповіданню, є тупа, але влучно стріляюча поліція-міліція, є мудрий слідчий-аматор, як правило дідок або бабуся… Отож, у класичному детективі все впізнається майже на останній сторінці. І завжди виявляється, що вбивця із самого початку перебуває серед діючих осіб».
Отже, ми довідалися, що таке класичнийдетектив.
Як уже було сказано вище, крім класичного (самого головного виду детектива) існує трохи поджанров детектива. Вони дуже широко поширені в сучасної детективній літературі. Я вирішила розглянути деяких сучасних детективів, провести порівняльний аналіз із класичними детективами, виявити загальні риси й розходження й зрозуміти, як ставляться до них сучасні читачі. От що говорить уже згаданий вище герой дитячого детектива Фелікс Куропяткин про сучасний детективі в цілому:
«Є детектив сучасний. Не дуже цікавий. Охарактеризується тим, що автор наштовхує в такого детектива целую купу помилкових підозрюваних. І об’єкт підозр постійно міняється по ходу оповідання. Ситуація швидко розвертається, стрілянини багато всякої. А наприкінці виявляється, що вбивця той, на кого ніхто б і не подумав».
Я зупинилася на розгляді найпоширеніших детективів: жіночих і дитячих. Насамперед, я звернула увагу на побудову сюжету в цих добутках: виявилося, що композиція багатьох сучасних детективів не схожа на композицію класичних. У цьому полягає одне з головних розходжень між ними. Якщо в класичному всі елементи строго розташовані на своїх місцях, упорядковані, то в сучасному всі навпаки. Важко розподілити по елементах сюжету й правильно розташувати всю інформацію в сучасному детективі. Наприклад, може бути так, що уплетено дві або кілька детективної історії в одне оповідання («Злодюга в клітинку»).
Отже, виділяється кілька зав’язок, основних частин (развитий дії) і кульмінаційних моментів. Або в романі «Запасний інстинкт» є ціла «пропасти» між виявленням злочину й розвитком дії. У цьому проміжку автор на час залишає головного героя й перемикається на інших персонажів. Також головний герой не відразу вирішує почати розслідування. Експозиція в сучасному детективі невелика, автор повідомляє тільки найважливіше, щоб підготувати читача, і відразу переходить до справи, тобто до злочину. Кульмінація завжди супроводжується стріляниною або іншими оперативними діями й присутністю міліції (щоб відразу заарештувати злочинця). Це найбільш яскраві розходження між композицією сучасного й композицією класичного детективі
Можливо це тобі допоможе.
<span>У преамбулі до кіноповісті письменник пояснив причину її написання «довгою розлукою з землею батьків» і бажанням «усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел».
</span>У публіцистичному відступі звучить гнівний осуд фашизму, війни.