Українська пісня це в нашому житті дуже важливо ! ми бе з цих пісень немоглиб уявити своє життя! пісні нас навчають і показують народну удрість звичаї
Часи минають. Історія змінюється. Суспільство вже давно поглинула хвиля модернізації та прогресу. Але сил на землі не знайдеться, аби знищити в нас жагу до свободи: вона тече в наших жилах. Вона — наша сила, наш кисень, наше майбутнє й наше життя.
Ми вже не боїмося ні чорних хмар могутнього царату, що десятиліттями закривали українське сонце, ні панщини, ні кріпацтва, що сковували українців у кайдани без права вибору. Усі тортури — давно в минулому. Вони розсіялись, мов ранковий туман, залишивши по собі криваві сліди нашої споконвічної боротьби. Ми вже не боїмося, бо набридло: час піднятися з колін та йти всупереч вітру та долі, що так довго знущалася з нас, дражнила, мучила, насміхалася. Часи змінилися, й життя нарешті повернулося до нас обличчям, відчинивши двері, за якими була вона — незалежність, світла, омріяна, виборена. Нарешті ми змогли дихати вільно у власній державі, досягли того, чого так довго хотів великий син українського народу — Тарас Григорович Шевченко. Як шкода, що він так і не побачив того, за що боровся.
Син кріпака, селянський хлопчина з бідної родини — на Тараса чекали суцільні злидні, голодне дитинство й тяжка праця наймита. Його нужденне майбутнє було визначено заздалегідь. Однак щасливий випадок назавжди змінив його долю — обдарованого юнака, що якраз перебував у Петербурзі на навчанні, помітили й звільнили з тісних кріпацьких тенет пана Енгельгардта. Відтоді життя Тараса Шевченка ніби почалося спочатку. Незалежний, талановитий, молодий — усі дороги в Російській імперії були перед ним відкриті.
Та стражденна доля українського народу не давала йому спокою навіть на свободі — Шевченко завжди думав лише про Україну, щось бурхливе, нездоланне, войовниче кипіло в його душі. Кобзар завжди любив і пишався своєю Батьківщиною, він хотів, щоб українці нарешті зрозуміли свою унікальність, неповторність, щоб почали любити свою землю, як і він її любив:
«Свою Україну любiть,
Любiть її... Во врем’я люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа молiть…»
Тисячі рядків. Мільярди слів. Влучні, гострі, дошкульні. Вони потрапляють прямо в серце, пронизують його струмом гіркої правди і розбивають душу на дрібні уламки. Шевченкові вірші — це емоції: гнів, біль, розпач, заклик, стогін:
«Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! Волі!»
Художні засоби:
Епітети: тяжка темнота
Метафора: Болить душа, погубив стежки,
Повтори: болить душа
Це все, що я знаю
<em>ШРАМ (справжнє прізвище Чепурний)</em>
<em>По одежі і по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду — старий «козарлюга». Був він син паволоцького попа, по прізвищу Чепурного, учився в Київській братській школі, і вже сай вийшов був на попи. Як же піднялись козаки з гетцу маном Остряницею, то і він устряв до козацького війська; бо гарячий був чоловік Шрам і не всидів би у своїй парафії, чуючи, як іллється рідна йому кров за безбожний глум польських консистентів ,і урядників над українцями, за наругу католиків і унітів над греко-руською вірою. Сидів він зимовником серед дикого степу на Низу, взявши собі за жінку бранку туркеню; проповідував він слово правди божої рибалкам і чабанам запорозьким; побував він на полі й на морі з низцями; видав не раз і не два смерть перед очима да й загартовався у воєнному ділі так, що як піднявсь на ляхів Хмельницький, то мав з його велику користь і підмогу. Ніхто краще його не ставав до бою; ніхто не крутив ляхам такого веремія... У тих-то случаях пошрамовано його вздовж і впоперек, що козаки, як прозвали його Шрамом, то й забули реєстрове його прізвище. І в реєстрах-то, коли хочете знати, не Чепурним його записано. не раз дзвонив старий Шрам шаблею; далі, почуваючись, що вже не служить сила, зложив з себе полковництво, постригсь у попи да й почав служити богові.</em>
Основна проблематика твору Ю. Федьковича «Три як рідні брати»<span>Юрій Федькович написав понад шістдесят прозових творів, у яких автор порушив проблеми буковинських селян, безправного трудового народу, жовнірів цісарської армії. Він підносив голос протесту проти соціальної і родинної нерівності, возвеличував волелюбство, оспівував гордих і сильних людей. У повісті «Три як рідні брати» Федькович змалював реалістичні картини рекрутчини та поневірянь жовнірів. Правдиво показане горе й нещастя, які рекрутчина принесла до селянської родини. З горя захворіла мати вдома, ридають сестри, горюють брати. «А дома сум та плач», — такими словами автор виразив запальний настрій, що панував у родині. Далі Федькович описує життя Івана-бранця. Жорстока муштра, палична дисципліна, приниження людської гідності, знущання, залякування, — такою була атмосфера в цісарській армії. В камерах «дехто лає, дехто б’є, декого другі б’ють». Змальований у повісті й офіцер, капітан-садист. Він сердитий, недобрий, грубий, агресивний. При розмові не дивиться на солдат, вважаючи їх негідними уваги.Показав Федькович життя селян. Вдова помирає з голоду та холоду. Дочки наймитують «…у таких панів, … що і до церкви не пускають», не те щоб подбати про хвору матір. Автор показав, що підневільна праця була суспільним і морально-етичним злом. Намітилася у творі і класова структура тогочасного села, вимирають із голоду, страждають у невилазних злиднях, тяжко працюють бідні наймити, а сільські глитаї збагачуються за їхній рахунок. У повісті знайшли відображення й антицерковні мотиви. Піп забирає у тяжкохворого Івана за все, що в нього було. Священик байдужий до людського горя, жорстока і немилосердна людина, бо зміг сказати Іванові: «Чорт по твоїй душі!Юрій Федькович порушив у творі проблему родинних стосунків. Іван — люблячий син, уважний брат. Його дуже засмучує лист брата Онуфрія. Вирвавшись у відпустку, голодуючи сам, купує гостинці рідним. У недавно перехворілого десь береться сила, коли він побачив умираючу від голоду й холоду матір. «Для рідної неньки борзо дрівця рубаються». Іван — людина великої душевної краси, та ці душі спотворювала погоня за наживою. Таким є дядько Івана Андрій. Родинні стосунки для нього нічого не важать. Тільки б вижити самому. Дядько Андрій забирає в сестри останню корову.<span>Дружба, взаємовиручка, солідарність — проблеми повісті «Три як рідні брати» Хоч і на родинному тлі, а показав Федькович прагнення простих людей боротися, жити вкупі у мирі та злагоді. Стверджував письменник,що має бути братерство різних національностей, пропагував доброту та щирість у взаєминах. Із змалює автор своїх героїв, милується їхнім благородством, утверджує їх моральне право на людське щастя.</span></span>
