Відповідь:
Прізвище Тобілевичі об’єднує таких відомих українських митців як: Микола Садовський; Михайло Старицький; Іван Карпенко-Карий; Марко Кропивницький; Панас Саксаганський.
Сава:
<span>Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. З лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного30[30] й несупокійного. З його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. Очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. Коли очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям. </span>
<span>Але він - то вже інша галузь. Росте й горнеться кудись.. . та не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться. Йому однаково, чи товар поєний, чи ні,- коби йому спрага не допікала. Йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог знає з ким випити! </span>
<span>Тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а Григорій усе приносив йому пачку з Гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. В тата пив він горівку лиш 3-4 рази до року - на різдво, на Великдень, на храм і на Новий рік або в м'ясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів до тижня. А вже найліпша була для нього Рахіра.. . </span>
<span>Михайло: </span>
<span>І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою. </span>
<span>Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі. </span>
<span>Сава про нього так казав: "Михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. Але серце було у нього м'яке, як тісто!.. ".</span>
План-характеристики образів Яви та Павла Іван Рева та Павло Завгородній — друзі-п’ятикласники. Пригода — невід’ємна частина життя хлопців. Риси характеру: а) доброта і чуйність; б) справедливість; в) винахідливість: г) гумористи, бешкетники, здатні на вигадку; д) зневажливо ставляться до навчання.
«Останній дюйм» Джеймса Олдріджа — це історія про подолання. Подолання відстані між батьком і сином. Подолання власного егоїзму і відчуженості батька. Подолання страхів у сина. Льотчик Бен залишився сам-один зі своїм десятирічним сином Деві. Він не
дуже розуміє його потреби, не знає, чому дитина така сумна та всього боїться.
Він розмовляє з ним тоном наказу. Бенові ніколи, йому треба заробляти гроші.
Тому він береться за дуже небезпечну роботу — зробити підводну зйомку акул
у безлюдній Акулячій бухті далеко від Каїра. Батько не розуміє, що наражає на
небезпеку своє і синове життя. Він нікому не повідомляє про те, де вони будуть. Тому, якщо трапиться нещасний випадок, їх ніхто не шукатиме і ніхто не надасть допомоги. Бен навіть не турбується про те, що хлопчику потрібно щось пити на березі, де ніде сховатися від сонця.
Він бере тільки пляшки з пивом та бляшанку з консервованими персиками.
Під час підводних зйомок Бен так захопився, що не звернув уваги на те, що сам вимазався кров’ю принади з конини, яку брав із собою, щоб підманити акул ближче. Ця необережність закінчилася трагедією: Бен був поранений акулою-кішкого і втратив можливість керувати літаком. І батько, і син були приречені на смерть на безлюдному пляжі.
У такій важкій ситуації треба рішуче діяти удвох. Але Бен боявся, що його І син недостатньо мужній, не зуміє підняти у повітря літак і летіти. Крім того, спочатку треба було якось дістатися до літака та затягти туди важке поранене Бенове тіло. Мабуть, якби Бен був сам, загинув би. Але поруч був його син. Деві розумів, що не може ані роздягти батька і зняти з нього акваланг, ані дотягти до літака. Але виконуючи батькові розпорядження, він подолав свої страхи і невміння і все зробив як слід.
Тепер треба було злетіти. Колись Бен вже намагався навчити хлопчика, але Деві заплакав і від страху не схотів навчатися керувати літаком. Батько був розчарований, тому не знав, чи зможе Деві це зробити самотужки. Він допомогав Деві злетіти, казав йому, що треба робити. Найважче було посадити літак, бо його треба було вирівнювати над землею не нижче і не вище, ніж на шість дюймів. Інакше можна було розбитися. Деві добре розумів, який важливий останній дюйм, коли помилятися не можна. Він все виконав правильно і зумів зберегти життя і собі, і батькові.
Цей політ був дуже важливий і для батька, і для сина. Це було подолання відстані між ними. Від повного нерозуміння вони, виконуючи політ, пройшли шлях пізнання один одного. Батько, нарешті, прислухався до сина, а син до батька, вони зважили на почуття один одного,їх з’єднала воля до життя, турбота за життя близької людини.
На думку інших людей , ще одним дивацтвом було в хлопця бажання читати.Бо Михайлик перечитував все. В одній з книжок описувалося здичавіння чоловіка, який покинув місто. Він оселився в степу, орав землю і навіть чоботи став мастити дьогтем. Тоді ще не всі знали, чим ще, крім дьогтю мастити чоботи
Хоча мати й гримала часто за те, що хлопець не може відірватися, мов заворожений, від книжки, і грозилась викинути їх у піч, та все ж читання не припинялось.
Навесні мати починала діставати з комори, скрині, сипанки, з—під сволока і навіть з—за божниці свої вузлики з насінням. Вона радісно перебирала своє добро і в мріях вже бачила себе посеред літа поміж зеленого зілля. Насіння для неї було святим. "Мати вірила: земля усе знає, що говорить, чи думає чоловік, що вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила на долю всякого: і роботящого, і ледащого". Це мати навчила любити землю, роси, ранковий туман, любисток, м'яту, маковий цвіт і калину, "вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна, і яку розквітлому соняшнику ночує оп'янілий джміль".
В роки розрухи через село проходили різні люди. Одні тікали від голоду, інші шукали кращої долі, треті — заробітку. Одного разу через село йшла жінка з хлопчиком. "їхні страдні, виснажені обличчя припали темінню далеких доріг і голоду". Назавжди запам'ятався хлопцеві той, "хто пожалів її материнству, її дитині скибку насущного хліба". Малому хлопчику було дивно й боляче спостерігати байдужість дорослого, і він простягнув голодній дитині жменю гарбузового насіння, що витяг зі своєї кишені.
Я знаю що твір вийшов дуже довгий але якось так)))
