Слово модернізм означає новий . Література весь час змінюється , розвивається. Ніколи реально існуюча література не буває однолінійної . У середині 19 століття романтизм був дуже потіснений реалізмом , який зайняв провідне становище. У новаціях в кінці 40 -х – н.50 – х з’являються твори , з якими пов’язане уявлення про модернізм як про особливе напрямку.
Якщо класицизм , романтизм і реалізм – довгі періоди , модернізм відрізняється дуже великою мінливістю . Модерністи шукають нові шляхи освоєння дійсності , а практично – нова мова ( засоби передачі нового погляду на світ ) . Як тільки погляди затверджуються , модернізм повинен змінюватися.
Модернізм мав 3 різновиди:
1) Антиестетизм ( естетика – грец. Прекрасний ) – заперечення краси як цінності; присутній в житті і художньому творі ( Шарль Бодлер )
Шарль Бодлер – французький поет , на покоління молодше романтиків . Помер ще до навали німецьких загарбників ( у 2 пол . 60- х). Він ввібрав в себе літературу романтичну , був на ній вихований , і реалістичну , яка розвивалася разом з ним. Ні те , ні інше , мабуть, його не задовольняло . Бодлер побачив дійсність по-своєму. Його погляд на життя надзвичайно песимістичний. У його творах відштовхується краса і осмислюється життя . Його людина живе у вкрай несприятливому оточенні . Центральна тема – самотність , і навіть приреченість творчості людини . У романтиків поет ніс у собі творчі можливості , це було прекрасно. У Бодлера поет нічого прекрасного внести у світ не може. Краса – це кажимость , ілюзія. Суб’єктивним можливостям поета не реалізуватися .
Любов до Батьківщини починається з любові до рідної природи. Найближчим почуттям природа,
це природа тих місць, де ми народилися. Треба любити й цінувати ту
красу, що дарує нам природа, особливо якщо це знайомі з дитинства
улюблені місця природи рідного краю. Мабуть, найдужчі й хвилюючі спогади
з дитинства - це спогад рідних місць, улюблені стежки, завулки, те, що
робить любов до рідного краю незмінної й такий незабутньої
Літературний паспорт твору" Сто тисяч "
Автор: Іван Карпенко_Карий
Назва: "Сто тисяч"
Рік: 1889
Жанр: трагікомедія
Рід: драма
Тема: розповідь про життя селянства після реформи; особливості суспільного життя в 80-90х роках позаминулого століття.
Ідея: жадоба збагачення та хижацтво нівечать людську душу.
Сюжетні лінії: Лінія Герасима Калитки, лінія сина головного героя та його кохання з бідною Мотрею, лінія Бонавентури.
Проблеми: жадності, жадоби збагачення, людської жорстокості, нерівного кохання.
Павлуша був найкращим другом Яви, він був енергійний, веселий, і завжди вплутувався у різні пригоди разом з Явою
<span><span>
Харчук Борис
Мене послали в село Вербівку агрономом. Там я жив на квартирі в старенької бабусі Олени Булиги. Вечорами ми милувалися рікою, лісом і собором за ним, дивилися на зоряне небо. Бабуся розповіла мені легенду про Планетника.
Планетник був маленьким хлопчиком, він, як усі ми, прилетів із вирію казки на свій берег.
Мати поралася на городі, він сидів на вікні й спостерігав. Ріс хлопчик, грався з телятами та ягнятами, розумів їхню мову. Навколо хати навесні розцвітали квіти. Хлопчикові дуже хотілося щось посадити, посіяти. Навесні мати дозволила йому пересадити нарцис із-під хати на город. Хлопчик доглядав його, поливав, боявся пошкодити. Якось він прийшов, а квітка розцвіла ніби з його долонь — і вони поцілувалися.
З цієї весни хлопець доглядав курчат, каченят, гусят. Жодне з них не пропало. Потім став пасти гусей. Милувався річкою, деревами, небом, намагався збагнути їхню мову. Раптом набігла хмара, а за нею пішов дощ, град. Прибіг додому — квітка нарциса була вже зламана. Малий розгнівався, підняв кулачки до неба й став проганяти хмару. І та ніби послухалася його, пішла далі.
Мати бідкалася, що побило всю городину, а хлопець після цієї пригоди надовго захворів. Довелося йти до знахарки.
Знахарка, викачуючи хворобу яйцем, здивувалася, потім стала па коліна перед хлопцем і сказала: «Краса безборонна і беззахисна у світі, а тобі її утверджувати.. . Іди... »
Поки дійшли додому, дитина була вже здорова. Серед сільських дітей він виявився найвправнішим, тому заздрісники м'ячик у нього відняли, а його прогнали. Мати, заклопотана роботою й нестатками, теж на нього накричала. От і блукав він самотою.
Уже став чередником. Дивний із нього пастух — не кричить, не галасує, худоба вся ціла, напасена. Тільки ні до кого, окрім як до берези, прихилитися.
Милувався красою лісових квітів, думав, як її зберегти. І вирішив поселити все це у своє серце. Тільки так сказав, розсунувся бузиновий кущ — і з нього вийшов дід Капуш, заввишки з лікоть, а борода в сім ліктів. Сказав, що чередник призначений йому в учні, що їх чекають великі справи. Чередник відповів, що не може кинути матір, що він любить її, навіть коли та його сварить. Капуш перестав насміхатися над хлопцем і сказав, що йому якраз і потрібні такі правдиві та вірні помічники.
Одного разу Капуш покликав чередника свистом, повів його на гірський шпиль, показав на зоряне небо і сказав, що все на землі залежить від небес, від життя сонця. І хай не боїться: мороку немає, є тільки недоступне, незвідане.
Відтоді чередник став ще задуманіший. Але жодної злої думки не було в його голові. Йому хотілося більше дізнатися про світ.
Несподівано з'явився Капуш і став розказувати про зелену книгу землі. Усі залежать від зерна: людина, звір, пташка. Краси людини без землі і краси землі без людини немає. Найвища радість людини — орати й сіяти. Сила кожного таїться в силі його душі. У лісі живуть Лісовики й Лісовки, Полісун — пастух вовків, у воді — Водяник. Земляні духи стережуть скарби землі. Літо — молода дівчина, а Зима — стара баба. Земля — найпривітніша людська домівка, і кращої не знайти. Чередник запитав, чому він усього цього не бачить, а Капуш відповів, що то через байдужість і недбальство. Треба вчитися спостерігати, все підмічати.</span></span>
