1. Зустріч Бертольдо й Поета
2. Серенада для коханої лицаря
3. Похід та перемога над бусурманами завдяки силі пісні
4. Невдячність Бертольдо й сплата за це.
Іменник чоловічого роду, в даному випадку стоїть в Р.в. множини.
"Україна в огні" —це чесна неприхована правда про перший етап Другої світової війни. Пишучи цю кіноповість, Олександр Довженко<span> виявив таку непритаманну радянським письменникам тієї доби правдивість, таку безкомпромісність, що твір його прозвучав, неначе вибух, уперше в радянській літературі піддавши сумніву безгрішність "сталінського соціалізму". Режим не змусив чекати нищівної реакції, і вже у 1944 році відбулося засідання Політбюро ЦК ВКП(б) з таким порядком денним: "Про антиленінські помилки й націоналістичні збочення в кіноповісті О. Довженка "Україна в огні". На це засідання було запрошено автора, який почув про себе, що він "куркульський підспівувач", "відвертий націоналіст", дізнався він також, що від нього залишиться "мокре місце". Висновок же про твір був такий: "Україна в огні" — платформа вузького, обмеженого українського націоналізму. Ворожого ленінізму, ворожого політиці нашої партії та інтересам українського й усього радянського народу". Чим же так налякала сталінську партію "Україна в огні" Довженка?</span>Письменник сильно й глибоко любив свій народ, і тому зобразив, можливо, найнещасливіший період історії країни із по-справжньому нищівною правдивістю. Як же він міг не хвилюватися, коли за короткий проміжок часу фактично вся Україна опинилася під фашистським чоботом? Це неможливо було осягнути розумом, у це важко було повірити. І в кіноповісті ми бачимо, як брутально було зруйновано "рай" українського життя. Ось, наприклад, картини життя України до приходу туди гітлерівців: "У садочку біля чистої хати, серед квітів, бджіл, дітвори та домашнього птаства за столом у тихий літній день сиділа, мов на картині, родина колгоспника Лав'ріна Запорожця і тихо співала "Ой піду я до роду гуляти". Це була пісня материна. Пісня була весела і журна одночасно, як і життя людське. Мати Тетяна Запррожчиха любила її співати раз чи два на рік, коли по великих трудах і повсякденних турботах десь було з якоїсь гарної нагоди доводилося пригублювати чарчину. Діти дивилися на свою добру матір і величали її". І ось цей рай нагло зруйновано, а мати, добра ласкава мати прощається зі своїми дітьми: "Сини мої, сини! Діточки мої! А Боже мій, Боже мій! Ой, прощавайте, прощавайте, діти мої...". І вже "гітлерівці входили в село, в'їжджали на мотоциклах, автомобілях, на гарматах, на танках, веселі й вдоволені. Засмалені сонцем, закурені, мокрі од поту обличчя вилискували радістю і здоров'ям. Грали на губних гармошках, окаринах і трикутничках щось німецьке". Просто вражає, з якою брутальністю німці вриваються в українські села, руйнуючи віками створюване життя, зневажаючи українців, які тут жили." Ці рядки кіноповісті сповнені неприхованого болю за рідну країну, її нещасливу долю. Недарма Довженко писав у своєму "Щоденнику" про перші дні війни: "На українських ланах і селах в огні і полум'ї вирішується доля людства, вирішується велетенська проблема світової гегемонії, вирішується доля людства на нашій недолі. Така нещаслива земля наша. Така наша доля нещаслива."Страшна картина доповнюється новими деталями, стає все більш трагічною, і ми із жахом читаємо, що Київ, столицю України, теж сплюндровано: "У Києві бенкетувало офіцерство Адольфа Гітлера. Сам гауляйтер Кох прилетів до столиці України для декларації імперських гордих цілей в отсій неймовірно багатій і щедрій країні".У творі багато неприхованої символіки. Це і прізвища головних героїв — Запорожці, і назва села — Тополівка, і п'ять синів, як п'ять пальців однієї руки (показово, що у романі "Вершники" Ю. Яновського Мусій Половець теж має п'ятеро синів).Розповідаючи про долю сім'ї Запорожців, Олександр Довженко зумів у яскравій формі відтворити трагізм історії української землі. Картини перших днів війни справді апокаліптичні — руйнується весь світ українця, його родина, українська молодь потрапляє у фашистську неволю, фактично у рабство. Але український народ опирається поневоленню, бореться із загарбниками, найкращі його представники йдуть у партизани, нищачи не тільки окупантів, але й ницих зрадників свого народу.Заключна сцена твору теж досить символічна — у сплюндрованій ворогом Тополівці знов зібралися Запорожці. І ця сцена, незважаючи на всю свою трагічність, пройнята оптимізмом, адже, як кажуть, "козацькому роду нема переводу".<span>З любов'ю до рідної землі, з болем за неї писав Олександр Довженко кіноповість "Україна в огні", залишивши нащадкам згадку про страшні сторінки нашої історії. І хоч твір довго чекав свого читача, але тепер він повернувся до нас після довгих років замовчування і відкрив нам Олександра Довженка зовсім з іншого, нового боку.</span>
Освіта допомагає людині отримати права, на які вона зможе продовжити своє життя, влаштуватися на роботу та здобути добрі знання. Ось все, що я знаю)
