У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво просимо в Щуроград”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!” На таких дещо моторошних думках хочемо завершити нашу оповідь. Усе інше нехай підкаже серце та прочитання пророчого “Місця для дракона” – другої книги із серії “Твори” Юрія Винничука.
<span />
Ох нічого собі)
Відповіді:
1.Б
2. В
3. Г
4.Б
5.Г
6. А/Г
7. Г
8. В
9.Д
10. 4 - Б
Тавтологія -В
Іронія - Д
1 -А
Преподобний, київський літописець та письменник-агіограф. З 1073 чернець Києво-Печерського монастиря. Автор Житій святих князів Бориса і Гліба та Феодосія Печерського. Вважається упорядником (за іншою версією автором) Повісті минулих літ. Помер і похований у Києво-Печерському монастирі.
У церковному календарі день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця припадає на 9 листопада. Цього дня в Україні, починаючи з 1997, відзначають День української писемності та мови.
Від покоління до покоління, із уст в уста, із книжки в книжку передаються оповіді про Григорія Сковороду. Його життєпис складали письменники, історики, філософи, а окремо від них із переказів і легенд творила привабливий образ багатюща поетична уява народу.
Те, що залишив він нам у спадщину, — це цілюще, життєдайне джерело, з якого черпають наснагу ще десятки поколінь. Григорій Савич Сковорода до самої смерті був мандрівним філософом, дав рідкісний приклад гармонії слова і діла, науки і життя. Він навчав, як жив, а жив, як навчав. Цей видатний просвітитель усього себе присвятив високій і благородній справі духовного пробудження українського народу.
Щастя... А що таке щастя? Для одних — це багатство, кар'єра, а для інших? На мою думку, щастя залежить від особистості, вона його кує протягом усього свого життя. Чимало є художніх творів і наукових трактатів, які по-різному пояснюють, у чому щастя людини.
Український філософ і просвітитель Григорій Сковорода вбачав щастя у праці, єднанні з природою, в чесному житті, у душевній злагоді із самим собою, у вільній і незалежній державі.
Видатний мислитель розвинув ідею "сродної праці", тобто такої, яка відповідає нахилам і здібностям людини. Саме в улюбленій праці бачив письменник єдиний засіб досягнення щастя. Коли людина працює за покликанням, тоді вона принесе найбільше користі суспільству, і така споріднена праця робить її по-справжньому щасливою.
Щастя.
Веселе,щасливе.
Приходить,дарує,радує,
Людей усіх щастям єднає
Веселощі.
