Ответ:
Перший в українській літературі твір, який зображує життя української сім’ї в пореформений період. Зображення руйнування патріархальних відносин на селі та в сім’ї (син піднімає руку на батька). Діалоги в повісті рухають і розгортають дію. Всі епізоди виписані в гумористично-сатиричному плані. У повісті згадується понад 30 релігійних свят
Объяснение:
Теорія літератури
Балада
<span>Балада «Тополя» — один із ранніх творів </span>Тараса Шевченка<span> (1839).</span>Що ж це за літературний жанр?<span> Балада(із </span>французської<span> — танцювати) — невеликий віршований ліро-епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного чи героїчного змісту з драматично напруженим сюжетом і співчутливо-сумним звучанням. Баладі властиві такі ознаки:</span>
• невелика кількість персонажів;
• незвичайність і загадковість подій;
• гострота, а часто й трагічність у розв'язанні конфлікту;
• похмурий колорит;
• ліризм.
<span>Ти, мабуть, помітив, що балада «Тополя» дуже поетична та образна, їй властиві незвичайність, таємничість, казковість, емоційність, тобто романтичність. У ній романтичним є і пейзаж, що вважається засобом зображення внутрішнього світу людини. У Шевченковій баладі романтичний пейзаж — це дзеркало, яке відображає душу митця, ліричного героя. Пейзаж тут співзвучний із відтворюваними подіями й почуттями, він гармонійно єднає внутрішній світ людини з </span>природою:
По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
о самого долу.
<span>Як у </span>народних, так і в літературних баладах, часто використовується прийом метаморфози, за основу якого взято перетворення людини на рослину чи тварину. У Шевченковій «Тополі», як і в народній баладі «Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси...», дівчину перетворено на тополю. Цей фольклорний твір має багато спільного з літературною баладою «Тополя» Тараса Шевченка.
Порівняй:
Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси
Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси,
Чия то дівчина розпустила коси?
Коси розпустила, гулять не ходила,
Молодого хлопця навік полюбила.
Проводжала мати сина у солдати,
Молоду невістку в поле жито жати.
Жала вона, жала, жала — не дожала
І до сходу сонця тополею стала...
Прийшов син до хати: — Здрастуй, рідна мати!
Де ж моя дружина, що не йде стрічати?
— Не питайся, сину, про свою дружину,
Бери топір в руки — рубай тополину. —
Як ударив вперше — вона й похилилась,
Як ударив вдруге — вона й попросилась:
— Не рубай, коханий, бо я — твоя мила,
На моєму листі спить твоя дитина. —
Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси?
<span>Не спішіть, дівчата, розпускати коси.</span>
У культурі Відродження з посиленням світських почав мистецтва і все більшою індивідуалізацією творчості, відбувається розпад органічної «соборної» універсальності середньовічного синтезу мистецтв. Складаються нові форми синтезу, засновані на усвідомленні самостійної ролі кожного з мистецтв.
Синтез мистецтв XVI - XVIII століть пов'язаний не стільки з церковними ритуалами, скільки з особливими формами світського побуту (тріумфи, придворні феєрії, оперні та балетні вистави, палацові ансамблі).
