Характеристика діда Платона і діда Савки з твору "Ніч перед боєм":
Дід Платон і дід Савка - типові українські селяни. Вони не залишаються осторонь суспільних проблем. Так, вони радо допомагають перевозити бійців через Десну, коли відбувався натиск ворожих військ. Про діда Савка Довженко пише так: "...йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький....сильно схожий на святого Миколу-угодника..." Особливо зображує автор і діда Платона: "...суворий і красивий". Діди дуже сильно переживають за долю народу, за кожну подію у війську, за поразку. Зовні вони видаються непохитними, проте всередині у них дуже болить. Діди мудрі, розумні, розважні. Вони палко ненавидять ворога та жадають перемоги, не хочуть коритися загарбникам та вірять у те, що варто стояти до кінця та не боятися смерті.
Всі події , які відбуваються з людиною, багато в чому обумовлені тим місцем, де вони відбуваються. Сприйняття реальності людиною сильно відрізняється в залежності від місця, де людина знаходиться. У сучасному світі велика частина людей проживає далеко від красивої і надихаючої природи – в задушливому місті. Але не можна забувати, що природним місцем існування людини є зовсім не місто, а природа. Для свого щасливого існування людина повинна жити на природі, а не поза нею.
Одразу, ще з перших рядків твору видно, що Митько – людина дії, адже це саме він має найбільше розвинуту фантазію, яка проявилася у його «демосфенській» промові перед від’їздом. Також він дуже рухливий та непосидючий, адже ну ніяк не міг всидіти над студіюванням «книжкової скарбниці». Сергійко набагато спокійніший за свого друга, і довго вагається над прийняттям серйозних рішень. Водночас Митько – не боягуз. Можливо, навіть відважніший за свого приятеля, адже оселитися біля озера було його ідеєю, та й рятувати Василя кинувся саме він. Але, на мою думку, це також свідчить про його великодушність та, звісно, вміння прощати помилки.
Скоріше за все, саме ці чесноти роблять образ Митька привабливим та по-своєму оригінальним. Мені здається, що він може стати хорошим прикладом хоча б для мене, а тоді – й для моїх однолітків та наступних поколінь.
Повість «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки» розповідає про веселі, незвичайні, таємничі пригоди Сергія та Митька. Історія розпочинається з того, що учні п'ятого класу отримали від учительки ботаніки завдання на літо — зібрати колекцію комах... а замість цього почали полювати на страшного Митькозавра. Наприкінці твору той виявився простим хлопцем Василем, який вирішив розіграти двох друзів. За веселим, пригодницьким характером оповіді і бажанням оспівати справжню дружбу ця повість нагадує трилогію В. Нестайка «Тореадори з Васюківки».
Первая библиотека на Руси была основана в городе Киеве в 1037 году киевским князем Ярославом Мудрым. Об этом событии летописец Нестор писал: «...Ярослав же книги многие написав, положил в Святой церкви, которую создал сам и украсил ее златом и серебром». Книги для библиотеки покупались и в других странах. В стенах Софии Киевской создано знаменитое «Слово о законе и благодати» митрополита Иллариона, разработаны основы первого сборника законов Киевской Руси «Русская правда».
Во время татаро-монгольского нашествия следы богатейшего книжного собрания, насчитывавшего 950 томов, затерялись. По одной из современных версий, часть книг из первой библиотеки находится на территории Спасо-Преображенского монастыря в урочище Межигорье, где в советское время были сооружены дома высших руководителей партии и правительства Украины и куда не проникал даже взгляд постороннего человека. Предполагается, что под фундаментами зданий имеются более древние постройки, в подвалах которых и хранятся древние книги..." НЕСТОР
Фантазер, мрійник,відповідальний до доручної справи, цілеспрямований, має любов і повагу до матері,любов до книги,уміння дружити,сонячна людина,має веселу вдачу
Козаки посхоплювалися, як тільки на світ стало заноситися. Вони помолились і взялися ховати вбитих товаришів. Яма вже від учора була готова. Позносили козачі трупи й поскладали рядком. Кожен попрощався з товаришем. Один козак прочитав над трупами молитву, і тепер їх обережно складали на дно ями, так обережно як мати кладе скупану дитину в колиску. Біля кожного поклали його зброю, перехрестили і почали мовчки жменями насипати землю. Кожний козак укинув бодай грудку землі
