Пропоную написати листа до Джоан Роулінг, авторки серії про Гаррі Поттера.
Шановна Джоан Роулінг!
Я,
учениця 6 класу, пишу вам із вдячністю за вашу творчість. Книги про
Гаррі Поттера надихають творити добро та вірити у перемогу його над
злими силами. Наш світ стає байдужим, втрачає свою привабливість, а ваші
твори дозволяють повірити у чарівність нашої планети.
Книжка про
хлопчика, що вижив, рятує багатьох від самотності, викликає піднесені
емоції, заохочує до благородних дій. Я щиро дякую вам за ваш неймовірний талант, яким ви ділитесь зі своїми читачами! Сподіваюсь, що натхнення вас ніколи не покине і ви презентуватимите нам нові твори.
З повагою (прізвище, ім’я).
(8 речень)
<span>Кожної весни верба пробуджується від сну, скидає сріблясті намистинки снігу і причаровує весняною вродою кожного спостережливого перехожого. Своїми пухнастими і ніжними котиками вона тягнеться ближче до сонечка і вбирає в них теплий мед золотих промінчиків, а коріннячком підбирається все ближче до води. Люди звеличують весняну красуню в піснях і віршах, а молодики виказують свої прояви кохання даруючи дівчаткам вербові букети. Посвячені на свята гілочки, люди весь рік зберігають в світлому куточку оселі, вважаючи їх за справжні обереги</span><span>Ⓐ</span><span>. </span>
Мне кажется что кто человеческая добрата. Каждый человек пусть он и кажется злым но вдуше если найти к нему подходу он будем к вам относится как ангелочек.
<span>Не дорого начало,а дорог конец
</span>
Образ Михайлика розкривається різними засобами: тут використовується і самохарактеристика і розповідь інших про вчинки Михайлика, про ставлення до нього батьків, дядька Себастіяна тощо. Михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші... Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою.Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята. Михайлик — талановитий хлопець.<span>Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. Спочатку Михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п’єсу. Гумористичні сцени весь час перемежовуються з ліричними. Вони пропускаються крізь світосприймання хлопчика. У Михайлика можна багато чого повчитися: селянської ґрунтовності, природної, від батька-матері засвоювання мудрості, щирості й відкритості, усього того, що протистоїть «хворобі віку» — холодноокості. Стельмахів Михайлик налаштований на казкове сприйняття світу, це поетична душа, яку «видіння казки» не раз бере на свої крила.</span>
