Життя мишки у багатого господаря. Зустрівшись зі своїми сестрами
з міста, мишка дізнається про голодне життя їх та людей.
Господар, зважаючи на голодний воєнний час, наживається, зба-
гачується, а гроші складає у ящик під ліжко. Він байдуже ставиться
до жінки-жебрачки, якій не хоче подати милостиню. Війна для госпо-
даря — щасливий час, коли він може збагатитися. Мишка вирішує завдати шкоди господарю за його жорстокість, брех-
ню, жагу до збагачення. Вона довго гризла ящик з грошима, а потрапивши
до нього, перетрощила геть усе. Після чого залишає хату господаря.
Побачивши скоєне, господар в усьому звинувачує жінку, яка жаліла
молока, щоб тримати кота
Надійка, яка мешкає в сараї (столярня) Гнідих, де за стінкою жили корови — це символ села. (Степан відчував себе чужим у місті. Навіть у книжках зосереджувалося все чуже, усі небезпеки. Поступово Степан розуміє, що місто треба здобути, а не ненавидіти. А він — це нова сила, що покликана із сіл змінити місто, він має стати на зміну гнилизні минулого, будувати майбутнє. Переконаний, що має навчатись, щоб потім повернутися до села).Мусінька (Тамара Василівна Гніда), яка мешкає в кухні Гнідих. (Починає знайомитися з містом. Усвідомлює, що не повернеться до села. Степан ще не відчуває себе причетним ні до села, ні до міста. Стан «непевної рівноваги між рудим френчем і сірим піджаком». Відчуває себе самотньо. Знайомиться з усім тим, що символізує причетність до міста: тістечка, магазини, кіно, міські жінки.Зоська Голубовська, мешкає в кімнаті на Львівській вулиці, яку віддав Борис Задорожній. (Прагне увійти до міського товариства, а Зоська як спосіб зробити це. Прагнення стати справжнім городянином. Зоська — це типовий міський персонаж. Символізує утвердження Степана в місті).Рита мешкає в «Справжній кімнаті» (простора, світла й окрема кімната у великому будинку десь в новому районі). (Степан відчуває себе вже частиною міста. Він упевнений у собі. Прагне насолоджуватися всіма перевагами міського життя, компенсувати згаяний час. «Досі він любив жінок, випадково зустрінутих на його шляху, а сам ще не обирав». У стосунках з жінками він переходить від пасивного до активного вибору).<span>Висновок. Кімната символізувала фізичне утвердження в місті, зміцнення матеріального становища, а жінки — це немовби етапи внутрішньої еволюції Степана, етапи вживання його в міське середовище. Так, Надійка його цікавить, доки він відчуває свою внутрішню причетність до села, «вона була від села, що зблякло в ньому». А Зоська виступає вже як повністю персонаж міста. Жінки для Степана водночас — це порятунок від самотності в чужому для нього середовищі. З цього приводу Соломія Пав-личко писала: «Жінки для Степана Радченка — талісман його успіху, по суті його жертва… жінка є лише об’єктом почуття й</span> екзистенціального пошуку мужчини. Однак цей пошук абсурдний, як абсурдне саме життя… Для чоловіків це пошук самоствердження, а не кохання».<span>
</span>
Найчастіше сатиру вживає автор в ставленні до мартина. сатирично зображено звернення мартина до марусі:
мартин: Марусю, скільки раз я тобі приказував, не кажи так по-мужичи: мамо, тато. А ти все по-свойому... Ти ціми словами, мов батогом по вуху мене хльостаєш..
Гумор---- Мартин: От я як трісну тебе в пику твою репану, то ти не тілько Степана Мартиновича будеш паничем величати, та й мене не хаяєном а паном зватимеш.
Омелько: Та за що ж биться? Панич-то й панич, пан- то й пан! Хіба мені язик одпаде, коли я вас буду паном величать? Про мене, мені однаково. Звелите, то й юнкером вас зватиму.
Іронія----- Націєвський: зразу збила! О, яка гострая і строгая! Нам з привички.Інший раз,як вернешся од Шулемки, так ще тяжче ляжеш,одначе діла в нас ніхто не робе!.. А ви вишиваєте?
Марися:Ні я не вмію, так сидю, батько звелів вас піджидатиза п*яльцями, щоб ви подумали, що я баришня.....
А навіщо писати "благодарність" сюди?