Сюжетні лінії «Дорогою ціною» — відтворення історичної епохи в оповіданні; — боротьба героїв за волю і власне щастя; — щире почуття кохання між Остапом і Соломією. М. Коцюбинський на основі глибокого вивчення життя кріпаків початку ХХ ст. за допомогою творчої уяви написав захоплююче оповідання «Дорогою ціною». Усі події та герої правдиві, типові. Типовість у цьому творі виявляється в реалістичному змалюванні життєвих фактів і характерів кріпаків першої половини ХІХ ст., які письменник подав узагальнено. Втілені вони в індивідуальних людських долях Соломії і Остапа — привабливих героїв, які діють у конкретних історичних обставинах. Оповідання «Дорогою ціною» М. Коцюбинського захоплює напруженим і цікавим сюжетом, героїчним характером і духовною красою його героїв. А ще — вмілим показом однієї з форм боротьби кріпаків за волю та незалежність — втечі від панів. Своїм твором письменник прославив бунтарський дух українського народу, який ніколи не хотів бути робочою худобою для панів. Українське селянство, за словами автора, готове було дорогою ціною заплатити за волю. Воно не запліснявіло в неволі, не втратило живої душі, сподівалося на визволення. Мрія про волю передавалась із покоління в покоління, опоетизовувалась у народних піснях, закликала до втечі від панів у ті місця, «де хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — полягти кістками на вічний спочинок».
Народна пісня — духовне обличчя нації. Українська пісня — це бездонна душа українського народу, це його слава. Українська пісня — це геніальна поетична біографія українського народу. …Народні пісні для України — все: і поезія, й історія, і батьківська могила. Пісні ці — народний літопис, живий яскравий, сповнений барв, істини, який розкриває все життя народу. Українські народні пісні будуть покладені в основу літератури майбутнього. А пісня — це душа. З усіх потреб потреба. Лиш пісня в серці ширить межі неба. На крилах сонце сяйво їй лиша. Чим глибша пісня, тим ясніш душа. Дзвін шабель, пісні, походи, воля соколина, тихі зорі, ясні води — моя Україна. Пісня — це коли душа сповідається.
Вы задавали себе этот вопрос?.. Если еще не пробовали задать себе один из главных вопросов вашей жизни, то попробуйте это сделать сейчас, отложив хоть на немного ваши дела, желания и остановив поток мыслей в голове. Зачем я пришел в этот мир?
Этот вопрос рано или поздно нужно задать себе, ведь какую-то цель мы перед собой поставили, придя в этот мир. Если, конечно, вы не считаете, что все в мире случайность, и вы родились случайно и бесцельно – пришли, поучились, поработали, создали семью, дожили до старости и пошли на кладбище.
Пришел ли я, чтобы получить хорошее образование? Пришел ли я, чтобы получить хорошую работу, на которой продержусь десятки лет? Или есть что-то еще, ради чего стоило родиться и прожить 50 и более лет? Что мы получим в конечном итоге от того, чем занимаемся всю свою жизнь? Мы получим возможность поддерживать жизнь (еда, одежда, жилье, социальные взаимоотношения…)? Но ведь это не цель жизни, а лишь возможности для продления своей жизни. И опять же мы возвращаемся к вопросу, а зачем нам продлевать жизнь, зачем так яростно мы боремся за годы своего существования, зачем стараемся поддерживать свое здоровье, для чего в конечном итоге это все мы делаем?
Это вопрос не на пять минут, ведь от него зависит вся ваша жизнь. Это вопрос, на который стоит потратить время и силы, чтобы найти ответ. А вот когда вы найдете правильный ответ, то многое в вашей жизни изменится. Много чего отпадет старого и появится нового в вашей жизни, так как вы по-новому взгляните на ваши действия и вещи, увидев их реальную ценность. Есть много, что отводит вас от цели, и при этом есть много того, что помогает их достигать.
Есть много людей, которые нашли свое призвание в этом мире. Они меняли себя и окружающий мир. О них пишут книги, их обсуждают, их вспоминают, многие пользуются придуманными и созданными ими вещами.
А что вы скажите о сегодняшнем дне, неделе, месяце, годе? Вы живете для поддержания жизни или чего-то большего? Какое ваше предназначение в этом мире?
І варіант
З Івана Котляревського починається історія нової української літератури. Саме він першим насмілився ввести народну мову в художній твір, саме він розповів читачам про народ, який не повинен був існувати: Катерина II своїм указом зруйнувала Запорізьку Січ, зробивши Малоросію покріпаченою часткою Росії. І раптом — «Енеїда»! Присвячена, здавалося, далекій римській історії, але така близька й зрозуміла українцям. І. Котляревський узяв за основу поему Вергілія, використав дуже поширений тоді, в кінці XVIII століття, жанр бурлескної пародії, але розповів своїм землякам про них же самих, відтворивши яскраві картини української дійсності того часу.На мою думку, саме ця обставина принесла найбільшу славу І. Котляревському і зробила поему улюбленим твором багатьох поколінь українців. Мене теж приваблює саме національний колорит «Енеїди», з якої можна вивчати цілісінькі розділи народознавства.<span>
</span><span><span>II </span>варіант
«Енеїда» І. П. Котляревського — винятковий і цілісний літературний твір, який не лише започаткував нову українську літературу, але й до сьогодні не втрачає художньої привабливості. Стиль героїко-комічної поеми дав змогу письменнику у гумористично- сатиричному плані відтворити український побут XVIII ст., повно і соковито передати усі ознаки добре знайомого народного життя.Читачів минулого найбільше привертав сюжет «Енеїди», етнографічні описи, гумористична дотепність народних прислів’їв. Однак переломне значення для подальшого розвитку літератури мав не стільки грайливий жанр поеми, скільки її мова — барвиста, бага</span>
<span>та і гнучка. Адже «Енеїда» саме той твір, з якого почалося вживання народної мови як літературної.«Енеїда» Котляревського подобається мені своєю мовою — легкою, соковитою і блискучою, в якій живе стихія незрівнянного народного гумору. Словник письменника невичерпний — кожного разу для будь-якого найзвичайнішого поняття він вживає інше слово. Наприклад, для вираження руху людей замість звичайних «пішов», «поїхав», «побіг» він вживає такі слова: «ввійшли», «вперлися», «дав драла», «дунув во всі лопатки», «мчить, несеться», «п’ятами накивав», «почухрав», «попхався», «приплентавсь», «причвалав», «чимчикував» та інші. Котляревський нагромаджує синоніми або споріджені за сенсом слова. Ось як фурія в пеклі катує грішників:Робила грішним добру шану, ремнями драла, мов биків, кусала, гризла, бичувала, кришила, шкварила, щипала, топтала, дряпала, пекла,і кров із тіла їх пила.Не менш цікава фразеологія письменника — різноманітність мовних виразів, в якій він якнайширше використовує скарби української мови, здебільшого взяті з вуст народу: «великії у страха очі; не лізь прожогом перший в воду; біда біду — говорять — родить; де їсться смачно, там і п’ється».Звертає на себе увагу і багатство тих побутових тем, про які цією мовою оповідається. Як відомо, «Енеїда» є не лише першим широким словником української народної мови, але й першою енциклопедією народного життя. Перед очима читачів у світлі мовного багатства поеми проходить все життя українців — народний матеріальний побут, житло і вбрання, страви та напої, музика і танці, чари та церковний побут. Найцікавіше — про страви Котляревський говорить так:Тут їли різнії потрави:свинячу голову до хріну, і локшину на переміну, потім з підливою індик; на закуску куліш і кашу, лемішку, зубці, путрю, квашу, і з маком медовий шулик.</span>
Таким чином, Котляревський зміг утвердити власну витончену обізнаність у лексичному багатстві української мови, подавши в своїй поемі повний лексикон народної рідної мови свого часу. Яскравість образів, іскрометність і чистота мови «Енеїди» продовжують жити, не втрачаючи свого значення в історії української літератури.<span>
</span>
