Кирило Тур «Добрий він, і душа щира, козацька, хоч удає з себе ледащицю і характерника. Да вже без юродства в їх не буває» «…був здоровенний козарлюга. Пика широка, засмалена на сонці; сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадало за ухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані, аж на жупан ізвисали; очі так і грають, а чорні, густі брови аж геть піднялись над тими очима, і — враг його знає — глянеш раз: здається, супиться, глянеш удруге: моргне довгим усом так, наче зараз і підніме тебе на сміх. <span> Портрет і зовнішність: </span>
<span>- «здоровенний козарлюга»; </span>
<span>- очі «так і грають», «враг його знає — глянеш раз: здається, супиться, глянеш удруге: моргне довгим усом так, наче зараз і підніме тебе на сміх»; </span>
<span>- кремезна постать з розкішними вусами; </span>
<span>- здатний утекти із замкненого приміщення. </span>
<span>Є. Мова персонажа: </span>
<span>- говорить «загадками»; </span>
<span>- пересипає її приказками, прислів’ями, пісенними зворотами; </span>
<span>-містить уривки з пісень і дум. </span>
<span>2.1.3. Цитатна характеристика. </span>
<span>- «Пика широка, засмалена на сонці; сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись вперше вгору, спадало за ухо, як кінська грива; уси довгі униз позакручувані, аж на жупан </span>
<span>ізвисали; очі так і грають, а чорнії, густії брови аж геть піднялись над тими очима». Я. Сомко про Кирила: </span>
<span>-«Низовці зледащіли після Хмельницького, а все-таки між ними єсть люди драгоціннії. От хоч би й отсей Кирило Тур. Не раз він мені ставав у великій пригоді. Добрий він, і душа щира, козацька, хоч удає з себе ледащицю і характерника. Да вже без юродства в їх не буває.». «Я знаю, що він шаблею ворога лучче, ніж язиком». М. Черевань про Тура: </span>
<span>-«Душа, а не запорожець!» Кредо Тура: </span>
<span>- «Честь і слава, військова справа, щоб і сама себе на сміх не давала, і ворога під ноги топтала». </span>
<span>- «Наша мати — війна з бусурманами, наша сестра — гостра шаблюка!.. Запорожця господь створив не для запічка!» </span>
У повісті розповідається про дитинство самого письменника. Це простий, сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий, йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом, а багато чого довідатися від дорослих. Михайлик сприймає світ, як казку. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі. Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться писати п'єси. Спочатку Михайлик багато їх перечитав, а потім і сам захотів написати. Він правдивий хлопчик, глибоко шанує батьків, поважає старших. Михайлик вдячний батькам, що вони навчили його всього хорошого. Завдяки батькам він не цурається ніякої роботи: вміє рубати дрова, боронувати, за плугом ходити, молотити на жорнах, працювати на городі. Моє відноошення до михайлика таке: це дуже щіриий хлопчик, він любе природу, як його матір тай шанує батьків, як до мене, це дорого коштує. Мені здається, що Міхайліка, трохі защимляють батьки, йому подобалось, що дядько розмовляв з ним, як дорослий, Михайлик гарний хлопчик на мою думку. P.s извеняюсь за грамматику.