Читаючи повість Івана Франка "Захар Беркут" мені дуже сподобалися два герої, які після себе залишили в мені надзвичайно приємні відчуття. Це були Максим Беркут і Мирослава.
Максим Беркут — наймолодший син Захара, перейняв ідеали батька, хоробро б’ється у першій сутичці з монголами. Закоханий у боярську дочку — Мирославу. Максим Беркут дуже схожий на свого батька. Він успадкував всі його риси: сміливий, чесний, справедливий, незалежний. Певною мірою також зразковий чоловік серед громади. Коли Максим опинився в полоні монголо-татар, і ті запропонували йому стати на зрадницький шлях: бути провідником у своїй місцевості, а за це в нагороду отримати своє життя. Проте полонений відмовився, бо розумів, що через цей вчинок постраждає багато інших людей. Він вважав, що його життя не гідне життя інших людей, яких він обіцяв захищати.
Мирослава — дочка боярина Тугара Вовка. Не поділяє батькових упереджень і відповідає Максиму взаємністю. Невдало відмовляє батька від зради, і сама переходить на бік тухольців. Вона зробила свій вибір, незважаючи на приклад і прохання батька, якого перестала поважати його за зраду вітчизни. Мирослава сміливо стала на захист Тухольщини, показавши себе кмітливим тактиком.
Перші дві строфи — експозиція, яка визначає тему медитації, емоційну тональність ліричного переживання, характер бачення автором життєвої драми героя. Основна ідея твору увиразнюється повтором-перегуком синонімічних мотивів, якими починається і закінчується вірш: “Тяжко-важко в світі жити” — “Тяжко-важко умирати // У чужому краю”.<em />
Може "Декадент"?
Я декадент? Се новина для мене!
Ти взяв один з мого життя момент,
І слово темне підшукав та вчене,
І Русі возвістив: «Ось декадент!»
Що в моїй гіісні біль, і жаль, і туга —
Се лиш тому, що склалось так життя.
Та є в ній, брате мій, ще нута друга:
Надія, воля, радісне чуття.
Я не люблю безпредметно тужити
Ні шуму в власних слухати вухах;
Поки живий, я хочу справді жити,
А боротьби життя мені не страх.
Хоч часто я гірке й квасне ковтаю,
Не раз і прів, і мерз я, і охрип,
Та ще ж оскомини хронічної не маю,
Катар кишок до мене не прилип.
Який я декадент? Я син народа,
Що вгору йде, хоч був запертий в льох.
Мій поклик: праця, щастя і свобода,
Я є мужик, пролог, не епілог.
Я з п'ющими за пліт не виливаю,
З їдцями їм, для бійки маю бук,
На празнику життя не позіваю,
Та в бідності не опускаю рук.
Не паразит я, що дуріє з жиру,
Що в будні тільки й дума про процент,
А для пісень на «шрррум» настроїть ліру.
Який же я у біса декадент?
Кандата ─ великий лиходій
Тема «Наша мова»: висловлення почуття любові, пошани до рідної мови, яка «проспівана у Пісні», «записана у Літописі». Ідея «Наша мова»: уславлення ролі мови, її значимості у житті нашого народу; гордості українців за свою мову. Основна думка «Наша мова»: мова — це існування нації; кожний українець повинен пишатися своєю мовою — милозвучною, пісенною, образною. Жанр «Наша мова»: патріотичний і філософський вірш. Художні засоби «Наша мова» Тавтологія: «проспіване у Пісні». Епітет: «пісенні слова». Повтори: «кожне слово нашої мови», «тож…».
