У книзі головних героїв твору четверо – Славко Беркута, Юлько Ващук, Ліля Теслюк і Стефко Вус. Усі вони підлітки, але підлітки розумні, зі своєю думкою, на чию долю вже випадали випробування. Всі вони особистості, розвинені, по-своєму талановиті, які шукають свій шлях у житті. Інколи думаєш, що спостерігаєш за дорослими людьми, але ця дорослість природна. Кожен образ складний і багатогранний. Не зважаючи на свій вік, у кожного героя є минуле. Дуже розумний, талановитий художник і відмінник Юлько Ващук неймовірно самотній. І ця самотність, відмежованість від інших, неможливість жити так, як живуть його однолітки, відсутність повноцінного спілкування з дорослими, з якими йому було б цікаво, поступово їсть цього героя зсередини. Його випробування – постати перед світом і знайти себе на його просторах. Це неймовірно складно, особливо коли ти сам, і нікому зрозуміти і підтримати, а та справа, до якої маєш найбільший хист, не поцінована. У Юлька немає внутрішнього стрижня, він загублений між історичними епохами, які вивчає, і людьми, до яких йому байдуже, і яким він потай заздрить, бо інші радіють життю. Юлько хоче спілкуватися, але боїться спілкування, навіть його найкращий друг Славко Беркута водночас є в очах Юлька ворогом, якому Юлько мститься підлістю за те, що вважаю Славкове життя надто простим порівняно зі своїм. І цей складний психологічний клубок проблем породжує жорстокість, невпевненість, внутрішню неорганізованість і нестійкість світосприйняття. Спочатку Юлько ображає поранену сороку, потім принижує інших, тоді намагається підмовити місцевих хуліганів побити Славка, підстерігши його ввечері, коли той вертається з тренування, а коли ситуація складається так, що план з побиттям провалюється, а Юлько опиняється в міліції, хлопець називається Славковим іменем, чим спричиняє купу проблем своєму однокласникові.
Ответ
Как военачальник, Бульба в повести Гоголя энергичен, неутомим, предприимчив; он не знает страха, усталости... Своих удальцов-«лыцарей» он знает прекрасно, умеет влиять на них и словом, и делом: когда надо он пошутит, когда зажжет их сердца воодушевленной патриотическою речью, а иногда их удаль умеет воспламенить и лишней бочкой «горилки». Тарас хитер и прозорлив, в Запорожской Сечи он ведет себя, как истый дипломат: ловко управляя психологией казаков, он легко добивается назначения нового кошевого атамана. Во время примирения казаков с поляками, он оказывается дальновиднее всех.
Михайлик – головний герой повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять». Це дев’яти-десятирічний жвавий сільський хлопчик, змалку любить природу, із захопленням сприймає весь світ навколо. Допитливий – часто розмовляв з дідусем про явища природи, спостерігав за рослинами; розумний, любив багато читати попри заборону мами, обожнював ходити до школи, вчитися, навіть у лютий мороз, навіть без чобіт. Був щедрим, добросердечним, співчутливим, пожалів жебрачку з дитиною. Любив і поважав своїх батьків, дідуся, бабусю.
• «Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі… ».
• «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка….Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».
• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».
• «Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».
• «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники…»
• «Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».
• Мар’яна —> Михайлику: «І вчися…та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»
В житті українського народу пісні займають окреме місце. Українські пісні надзвичайно мелодійні, в них поєднується пісенність української мови та чарівність мелодії. Українські народні пісні складалися протягом багатьох століть. Вони розповідають про цілі епохи в історії українського народу. В них йде мова і про мужніх завзятих козаків, які боронили українські землі від загарбників, і про тяжкі випробування, які випадали на долю українського народу; і про велич української нації. Розповідають пісні і про повсякденні явища, про кохання, про нещасливу долю окремих людей. З пісень ми дізнаємося, як жили наші пращури. Пісні мали і символічне значення. Вони співалися при певних обрядах, як невід'ємна їх частина. Так, весною співалися веснянки, зимою — колядки та щедрівки, влітку — жниварські пісні.
Український народ вкладав у пісню глибоке значення, обов'язково відбивав у ній якусь подію. І тому українські пісні треба знати, бо вони завжди грали велику роль в житті українського народу.