Іван Нечуй-Левицький — неперевершений майстер гумору, письменник, що створив в українській літературі цілий ряд яскравих літературних портретів, характерів, що стали потім алегоричним уособленням певних людських рис.
У своєму творі мені хочеться розглянути основні засоби творення гумористичних та сатиричних образів у творі «Кайдашева сім'я» Нечуя-Левицького.
Сміхова культура є важливим елементом українського селянського світу, який постає зі сторінок повісті. Джерелом комічного, як правило, є якась невідповідність, життєва суперечність, наприклад, між метою і засобами її досягнення, формою і змістом, діями і обставинами. Сміючись над чимось, ми немовби підносимося над визначеними суперечностями, долаємо їх. Отже, на сторінках повісті «Кайдашева сім'я» сміх — це виклик безглуздості обставин, які формують самі для себе герої твору, що ведуть домашню війну. Саме цей сміх дозволяє читачеві піднестися над дріб'язковістю подібних обставин, уникнути їх, очиститися від життєвої скверни.
Письменник використовує різноманітні засоби творення смішного. Прослідкуємо, наприклад, за розмовою-грою між братами Кайдашами, в якій вони обговорюють риси дівчат. Уся ця розмова побудована на контрастах, несумісності смаків та уявлень про красу: «Доладна, як писанка» — «ходить легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить»; «повновида, як повний місяць» — «гарна... мордою хоч пацюки бий»; «тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя; личко маленьке і тоненьке, мов шовкова нитка; губи маленькі, як рутяний лист» — «лице, як тріска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, аж кістки торохтять». Дотепні словесні характеристики підкреслюють критичність погляду хлопців, вдалі поєднання порівнянь викликають сміх. Отже, ми спостерігаємо тут використання такого засобу творення комічного, як словесна характеристика, дотепний вислів.
Крім того, Нечуй-Левицький у змалюванні домашньої війни постійно вдається до змалювання комічних ситуацій, у яких невідповідність, контраст форми і змісту, дій та обставин просто вражаючі.
Так, наприклад, дуже яскравою є сцена, у якій Мотря з Кайдашихою б'ються за мотовило. Взаємна ненависть цілком опановує жінками, позбавляючи їх здорового глузду: «Молодиці стояли бліді, як смерть, і від злості ледве дихали. Вони вже не мали сили самі покинути те мотовило...»
якщо точнише казати то
людина це особистысть и кожен повинен її покажати.и напиши щось про те що людина мае право на свою думку...и тд и тп
Українці з давних-давен дуже любили співати,особливо пісні на українській мові.Все наше життя пов'язане з піснею.
Народознавство у творі Убога хатина Михайлових батьків, прикрашена вишитими рушниками й кетягами калини, три хлібини й грудка солі на столі, свячені страви у мальованих полумисках. Є щось язичницьке і в тому, як селяни з книг М. Стельмаха ставляться до землі, оранки, сівби, до насіння й дерев, з якими вони розмовляють, як із живими. Письменник не промине нагоди, щоб показати, як жінки тіпають коноплі, прядуть, тчуть, вибілюють полотна; як урочисто проводжають плугатарів у поле на оранку; як майстровито роблять свою справу гончар чи стельмах.
Призабута тепер естетика праці селянина завжди відтворюється М. Стельмахом з великою любов’ю і поезією. Він — пристрасний оборонець ладу сільського життя, всього доброго і красивого, що відтворено досвідом українського селянина протягом віків. 2.
Зв’язок повісті з Унт У творі багато прислів’їв і приказок («Сто друзів — це мало, один ворог — це багато», «Над шкурою дрижати — людиною не жити», «Де не посій, то вродиться», «Справді, добре сміється той, хто сміється останнім», «Зверху сміється, а всередині сичить»), влучних народно розмовних висловів («Птиця також боса ходить і не журиться», «В книжці злеліяне слово має бути справжнім святом душі й мислі», «Мужицька музика — ціп і коса», «Чи знайдеться чоловік, якому не треба було б більше, ніж він має»), фразеологізми («Раки пекти»). М. Стельмах — великий майстер художньої деталі при змалюванні портрета, пейзажу.
