УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ 8 клас - 2017 рік
Без дружби життя неповноцінне (за твором Н. Бічуї «Шпага Славка Беркути»)
«Шпага Славка Беркути» — шкільна повість про непрості стосунки підлітків-однокласників, про пошук себе, дорослішання, розуміння людей та навколишнього світу. І хоча твір був написаний та виданий ще в 1968 році, проте проблеми, порушені Ніною Бічуєю, є гостро актуальними й зараз. Мені здається, письменниця добре знає дитячу психологію, уміє писати про те, що хвилює підлітків, тому читати її твір надзвичайно цікаво. Одна з основних проблем повісті, яка стосується кожного з нас, — значення дружби в житті людини.
Друзі потрібні кожному, без них набагато важче жити в такому неспокійному й непередбачуваному світі. їхня підтримка захищає нас від стресів та самоти, допомагає у важких життєвих ситуаціях. Справжні товариші — це люди, на яких завжди можна покластися, вони сприймають нас, якими ми є, уміють розділити з горе й радість.
У повісті показано дружбу між однокласниками — Славком Беркутою та Юльком Ващуком. Вони мешкають у Львові, знають одне одного давно й навіть сидять за однією партою. Але якщо Славко завжди робив усе, щоб підтримати товариша (наприклад, віддав йому взимку свою шапку, щоб приятель не захворів; навмисно програвав йому під час гри в шахи, аби друг порадів), то Юлько, здається, завжди ніби дозволяв із ним товаришувати. У підлітковому віці це призвело до конфлікту між друзями. Ярослав вважає, що Юлько став занадто зарозумілим, пихатим, невдячним, йому все дається легко без будь-яких зусиль. Сам же Беркута — борець, йому доводиться важко працювати: спочатку над тим, щоб перемогти хворобу, яка ледве не зробила його інвалідом, багато навчатися, наполегливо тренуватися, щоб досягти успіху. З іншого ж боку, Юлько Ващук переживає непростий період: він не має справжнього родинного тепла, ніхто не сприймає серйозно його захоплення малюванням. Проте в Беркути, на думку хлопця, усе в житті гаразд: той має підтримку від батьків, користується повагою однокласників, блискучо виступає на спортивних змаганнях і навіть потрапляє до молодіжної збірної.
Кульмінацією конфлікту між хлопцями стає сцена двобою в спортивній залі під час тренування фехтувальників, коли Юлько кидає виклик Беркуті, хоча сам ніколи в житті не тримав шпаги в руках. Славко, звісно, не мав права битися з недосвідченим, але непорозуміння між приятелями досягло критичної межі й потребувало розв’язання: «Я не думав тоді, не розмірковував, що битися з Юльком — просто нечесно, все одно, що з беззбройним, він ніколи шпаги не тримав досі, я мусив йому довести, що сильніший за нього і маю в чомусь рацію, а в чому, тоді ще не міг пояснити...» Чи багато хто з нас утримався б від бажання хоч раз побачити кращого від себе переможеним?
Шпага Беркути зламалася, завдавши Юльку легкої рани, але, як виявилося, головний бій між образою та заздрістю був попереду... Ващук підмовляє місцевих покидьків побити колишнього друга, підстерігши ввечері після тренування. Ситуація ж складається так, що план провалюється, а Юлько опиняється в міліції й називається Славковим іменем, чим завдає багато неприємностей своєму однокласникові. Тож Беркуту звинувачують у злочині, якого він не коїв. Йому здається, усі відвернулися від нього. Хлопцеві важко, але він гідно тримається. І саме в цьому випробуванні Ярослав зрозумів, як важливо мати справжніх друзів, а також усвідомив необхідність боротьби не тільки у спорті, а й у повсякденному житті. Ситуація показала, що справжніми друзями Славка були батьки, однокласники, зокрема Лілі Теслюк, учитель географії, тренер Андрій Степанович — усі ті люди, які до останнього вірили йому, допомагали й підтримували, як могли. Юлько ж навіть не знайшов у собі сил зізнатися в скоєному й залишився самотнім. Мені неймовірно шкода таку людину, яка заплуталася, не має ні підтримки друзів, не відчуває тепла батьківського вогнища.
Народне прислів’я твердить: «Людина без друзів, як дерево без коріння». Повість «Шпага Славка Беркути» показує нам, наскільки важливою є для кожного підтримка друзів, рідних, і настільки нестерпно важко, самотньо жити без неї. Мені стала зрозумілою назва твору: зброя може захистити, а може вбити. Так само й слово друга може зцілити й підтримати, а може зганьбити й знищити. І тільки нам вирішувати, як діяти, бо рано чи пізно доведеться відповідати за вчинки перед собою й світом.
Дід Платон Півторак – рибалка, перевізник через Десну. Дід Савко – рибалка, перевізник через Десну. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. dovidka.biz.ua Був би він схожий на Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров’ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору сверт не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/nich-pered-boyem-golovni-geroyi/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Сью — подруга Джонсі, разом вони знімають кватриру. Сью також художниця, разом з подругою вона ділить свої незгоди та радощі. Їх дружба більша, ніж просте товаришування, бо кожна здатна на самопожертву заради іншої. Життя не занадто добре до дівчат, вони змушені брати замовлення на малюнки заради грошей, які потрібно сплачувати за помешкання, їжу та інші людські потреби. Проте їх мізерних заробітків ледве вистачає на те, щоб сплачувати рахунки. Тому тяжка хвороба Джонсі є для дівчат нелегким випробуванням, адже грошей на ліки немає, і немає можливості їх заробити. Джонсі вимушена залишитися без медичної допомоги, віч-на-віч із хворобою, користуючись лише дружньою підтримкою своєї подруги Сью та старого художника Бермана.
Прадавня людина вперше широко розплющила очі і зачудовано подивилася навколо себе. Коли вона вперше відчула себе людиною, то намагалася якось пояснити навколишній світ, такий для неї дивний, малозрозумілий і разом з тим жахливий. І для цього вона створила міф, казку. Серед постійної боротьби добра і зла, правди і кривди, людина вчилася жити. Як захистити себе від лиха, як застерегти іншого від нього? Такі питання поставали перед нею. І щоб відповісти на них, людина створила байку.
Леонід Глібов теж вирішує писати байки, бо в них можна висловити все те, про що говорити одверто з різних причин заборонено. У байках він викриває несправедливість і насильство, продажність суду, хабарництво, лицемірство, бореться зі злом.
Так, у байці "Лисиця-жалібниця" розповідається про лисицю, яка вихваляє гарне, справедливе життя в гаю. Вона картає котів, які безжалісні до птахів, ладні їх безневинних поїсти. За улесливими, медовими словами — "малесеньких", "безвинних", "як їх не жаліти" — приховується обличчя злої та хитрої людини. І на підтвердження цієї думки автор розповідає, що пташенята випали з гнізда, а Лисичка "прехорошенько їх поїла". В образі Лисиці автор засуджує лукавих, підступних, хитрих людей, які прикриваються хорошими словами, а насправді чинять зло.
В іншій байці "Щука" розповідається про Щуку, яка влаштувала справжній розбій у ставку. Її звинувачують у страшних злочинах:
Того заїла в смерть,
Другого обідрала.
За це Щуку треба покарати. Тому суддям нічого не залишається, як винести справедливий вирок. В образах Ослів, Шкапи та Цапів, що виступали суддями, змальовано нерозумних, обмежених людей. Як не старались судді, а не змогли приховати злочини Щуки і "Щуку на вербі повісити звеліли". Але тут слово взяв стряпчий, в образі якого виступає Лисичка. Вона запропонувала вражу Щуку втопити у річці. Таку "страшну" для Щуки кару присудила Лисичка тому, що та частенько ділилась з нею награбованим. Судді з радістю підтримали цю пропозицію, бо таким чином легко вийшли зі скрутного становища. Отже, цією байкою Леонід Глібов викриває несправедливий суд, засуджує нікчемних чиновників та суддів, викриває хабарництво, кругову поруку чиновників.
Байки Л. Глібова вчать нас добра, справедливості, вчать бути чесними, не лукавити перед іншими, розбиратися в людях, ніколи не бути нікчемним чиновником, суддею, а бути справжньою людиною.
