Без дружби життя неповноцінне (за твором Н. Бічуї «Шпага Славка Беркути»)
«Шпага Славка Беркути» — шкільна повість про непрості стосунки підлітків-однокласників, про пошук себе, дорослішання, розуміння людей та навколишнього світу. І хоча твір був написаний та виданий ще в 1968 році, проте проблеми, порушені Ніною Бічуєю, є гостро актуальними й зараз. Мені здається, письменниця добре знає дитячу психологію, уміє писати про те, що хвилює підлітків, тому читати її твір надзвичайно цікаво. Одна з основних проблем повісті, яка стосується кожного з нас, — значення дружби в житті людини.
Друзі потрібні кожному, без них набагато важче жити в такому неспокійному й непередбачуваному світі. їхня підтримка захищає нас від стресів та самоти, допомагає у важких життєвих ситуаціях. Справжні товариші — це люди, на яких завжди можна покластися, вони сприймають нас, якими ми є, уміють розділити з горе й радість.
У повісті показано дружбу між однокласниками — Славком Беркутою та Юльком Ващуком. Вони мешкають у Львові, знають одне одного давно й навіть сидять за однією партою. Але якщо Славко завжди робив усе, щоб підтримати товариша (наприклад, віддав йому взимку свою шапку, щоб приятель не захворів; навмисно програвав йому під час гри в шахи, аби друг порадів), то Юлько, здається, завжди ніби дозволяв із ним товаришувати. У підлітковому віці це призвело до конфлікту між друзями. Ярослав вважає, що Юлько став занадто зарозумілим, пихатим, невдячним, йому все дається легко без будь-яких зусиль. Сам же Беркута — борець, йому доводиться важко працювати: спочатку над тим, щоб перемогти хворобу, яка ледве не зробила його інвалідом, багато навчатися, наполегливо тренуватися, щоб досягти успіху. З іншого ж боку, Юлько Ващук переживає непростий період: він не має справжнього родинного тепла, ніхто не сприймає серйозно його захоплення малюванням. Проте в Беркути, на думку хлопця, усе в житті гаразд: той має підтримку від батьків, користується повагою однокласників, блискучо виступає на спортивних змаганнях і навіть потрапляє до молодіжної збірної.
Кульмінацією конфлікту між хлопцями стає сцена двобою в спортивній залі під час тренування фехтувальників, коли Юлько кидає виклик Беркуті, хоча сам ніколи в житті не тримав шпаги в руках. Славко, звісно, не мав права битися з недосвідченим, але непорозуміння між приятелями досягло критичної межі й потребувало розв’язання: «Я не думав тоді, не розмірковував, що битися з Юльком — просто нечесно, все одно, що з беззбройним, він ніколи шпаги не тримав досі, я мусив йому довести, що сильніший за нього і маю в чомусь рацію, а в чому, тоді ще не міг пояснити...» Чи багато хто з нас утримався б від бажання хоч раз побачити кращого від себе переможеним?
Шпага Беркути зламалася, завдавши Юльку легкої рани, але, як виявилося, головний бій між образою та заздрістю був попереду... Ващук підмовляє місцевих покидьків побити колишнього друга, підстерігши ввечері після тренування. Ситуація ж складається так, що план провалюється, а Юлько опиняється в міліції й називається Славковим іменем, чим завдає багато неприємностей своєму однокласникові. Тож Беркуту звинувачують у злочині, якого він не коїв. Йому здається, усі відвернулися від нього. Хлопцеві важко, але він гідно тримається. І саме в цьому випробуванні Ярослав зрозумів, як важливо мати справжніх друзів, а також усвідомив необхідність боротьби не тільки у спорті, а й у повсякденному житті. Ситуація показала, що справжніми друзями Славка були батьки, однокласники, зокрема Лілі Теслюк, учитель географії, тренер Андрій Степанович — усі ті люди, які до останнього вірили йому, допомагали й підтримували, як могли. Юлько ж навіть не знайшов у собі сил зізнатися в скоєному й залишився самотнім. Мені неймовірно шкода таку людину, яка заплуталася, не має ні підтримки друзів, не відчуває тепла батьківського вогнища.
Народне прислів’я твердить: «Людина без друзів, як дерево без коріння». Повість «Шпага Славка Беркути» показує нам, наскільки важливою є для кожного підтримка друзів, рідних, і настільки нестерпно важко, самотньо жити без неї. Мені стала зрозумілою назва твору: зброя може захистити, а може вбити. Так само й слово друга може зцілити й підтримати, а може зганьбити й знищити. І тільки нам вирішувати, як діяти, бо рано чи пізно доведеться відповідати за вчинки перед собою й світом.
Твір на тему: "Поетизація першого почуття у повісті"Вітька+Галя" «Вітька+Галя» - це твір про найприємніше почуття кожного із нас – кохання. Повість сповнена іронії та веселих ситуацій. Пише В. Чемерис про серйозні для підлітків події з гумором, і читач відчуває, що навіть під час життєвих негараздів життєрадісність повинна брати гору. Вітька – чотирнадцятилітній парубок, що закохався у дівчинку Галю. Розповівши про своє нове почуття другові, він вирішує діяти і завойовувати кохання дівчини: пише вірші, співає серенади, але все невдало. Проте хлопець не опускає руки, адже він з оптимізмом сподівається ще досягти своєї мети і завойувати прихильність Галі. Протягом життя кожен із нас задається багатьма питаннями з приводу кохання. Як себе поводити, щоб добитися серця любої? Саме твір «Вітька+Галя» допомогає знайти нам відповідь на це питання. Треба бути тим, ким ти є. Залишаючись собою, Вітька досяг своєї мрії. Вітя і Галя відчули смак першого кохання. Можливо, надалі воно переросте у них в справжню любов, або ж залишиться на рівні дружби і буде обпекати душу приємними спогадами. Галя і Вітя – приклад ввічливого та дружнього ставлення один до одного. Сподіваюся, що і моє перше почуття буде таким же сонячним, яскравим, світлим і вічним!
На початку XIX століття в колах просвітлених людей тогочасного суспільства поширюється ідея з’єднання усіх слов’янських народів. Найбільш активно цю ідею просувають учасники Товариства об’єднаних слов’ян, яке було створене у 1823 році. Люди, які входили до цього товариства, мріяли про відміну самодержавного кріпосницького ладу і з’єднання усіх слов’янських народів у загальну федеративну республіку. Подібні ідеї не були байдужі і великому Кобзареві Т. Г. Шевченку, а свідченням цього є торкання цієї теми у цілому ряді творів поета. Наприклад, це поема «Гайдамаки», в якій Т. Шевченко закликав слов’янські народи до вільного мирного життя, засуджував міжнаціональну ворожнечу і розбрат між слов’янами.
Під час написання поеми Т. Шевченко виявляв великий інтерес до проблем слов’янської єдності. Про прихильність поета до інших слов’янських народів свідчить те, що прообразом головного героя поеми «Гайдамаки» став чеський натхненник визвольного руху і просвітитель Ян Гус.
Свою поему «Гайдамаки» Т. С. Шевченко присвятив ще одному чеському митцеві – П. Шафарику – вченому, наукова діяльність якого сприяла поширенню ідеї об’єднання слов’ян і зіграла важливу роль у відродженні культури слов’янських народів.
Вже з самого початку поеми автором створюється метафоричний образ «нової хати», завдяки якому великий Кобзар розкриває трагічну долю слов’янських народів:
«Запалили у сусіда
Нову добру хату
Злі сусіди...».
В образі сусідів поет зображує сусідні народи. Далі метафоричні образи поеми поглиблюються в образі слов’янської сім’ї. тут Т. Шевченко має на увазі пригнічення слов’янських народів німецькими загарбниками, яке відіграло трагічну руль у житті наших пращурів та сусідніх народів:
«Отак німота запалила
Велику хату. І сім'ю,
Сім'ю слов'ян роз'єдинила...».
В кайданах росли «слов’янські діти», але на тому ж самому пожарищі, яке розпалили німці, тліла і «іскра братерства». Отже, у поемі «Гайдамаки» Т. Шевченко висловив свої сподівання на те, що великі ідеї П. Шафарика матимуть силу і життя, виказав свої мрії про слов’янське братерство.
У присвяті поеми Т. Шевченко увів показовий образ пророка Єзекіїля, якому, за біблійною історією, було видіння, що потім стало символом відродження єврейського народу. Переосмислюючи оповідь про Єзекіїля, великий Кобзар трансформує образ пророка і проводить явні аналогії між ним и П. Шафариком. Автор прославляє вченого за те, що той злив «в одно море слов'янські ріки», в образі яких і закладається ідея єднання слов’янських народів.