У цьому вірші чітко видно любов письменника до природи, до квітів, сонця, трав, хмар все, що оточує його. Цей вірш сповнений теплими настроями і кольорами. Серце радіє коли уявити всю описану красу... і робиться так тепло і спокійно. Ці рядки передають до нам незбагненність, чарівність навколишньої прирои і спонукають читача зрозуміти її цінність, допомагають поринути у світ природи.
Це людина,якаточно знає в чому сенс її життя вона здатна здобувати пермогу над собою та над обставинами.
В українському фольклорі жанр історичної пісні з'явився близько восьмисот років тому. Одним з перших письменників, який почав вживати цей термін, був М. В. Гоголь.
Козак Морозенко — це не тільки герой історичної пісні. «Ой Морозе, Морозенку», але й народний герой, який став на захист рідної землі. А сталося це в сімнадцятому столітті, коли кримські татари вчинили напад на збудовані козаками укріплення (січі).
Мабуть, козак Морозенко був відомий своєю сміливістю, тому саме він виступив попереду свого війська козацького. Він разом з іншими козаками вступає в жорстоку сутичку з татарами. Багато козаків загинуло, але татар загинуло у три рази більше. Сталося це тому, що козаки не нападали, а захищали свою рідну землю. Козак Морозенко потрапив у полон, де його й закатували. Як говориться в пісні, за ним плакала не лише мати, а і вся Вкраїна.
А ми, сьогоднішнє покоління, віддаємо належне героям нашої землі і пам'ятаємо про них.
<span>1.хлопчик який шукає квітку щастя.
2.портрет і зовнішність героя.
3.риси характеру хлопчика:
а)допитливий.
б)цілеспрямованість.
г)здатний до глибоких почуттів.
4.сприйняття квітки щастя хлопчика вже дорослим.
ЕСЛИ ПОМОГ ТО ПРОШУ ЧТО БЫ И ТЫ ПОМОГЛА МНЕ. Спасібо)
</span>
Як краще розповісти про похід Ігорів — за зразком давнього співця Бояна
чи за вимогами сучасності? Ігор Святославович укріпив ум силою, а серце
вигострив мужністю й повів свої хоробрі полки на землю Половецьку за
землю Руську.
Ігор чекає свого брата Всеволода. А в того вже бистрі коні осідлані
стоять під Курськом, воїни вправні, шукають собі честі, а князю — слави.
Глянув Ігор на світле сонце, а воно тьмою закрилося. Сказав князь
воїнам: "Браття і дружино! Краще полягти в бою, ніж потрапити в полон.
Хочу списа переломити край поля Половецького, хочу голову зложити або
напитися шоломом із Дону!"
Було затемнення сонця, птахи кричали, звірі ричали. Половці,
побачивши Ігореве військо, побігли до Дону. Зранку в п’ятницю перемогла
Ігорева дружина, забрала багатство — і золото, й дорогі тканини, й одяг.
Усім тим мостили болото, щоб проїхати далі.
Другого дня рано криваві зорі встали, чорні хмари з моря йдуть,
хочуть закрити чотири сонця на ріці Каялі біля Дону великого. О Руська
земле, уже за горою єси!
З ранку до вечора гримить бій, летять стріли, тріщать списи. Чорна
земля кістьми засіяна і кров’ю полита. Буй-тур Всеволод стоїть в
обороні. Падають його стяги. Ігореві жаль брата, завертає він свої полки
на поміч. Три дні билися, і впали стяги Ігореві. "Тут пир докінчили
хоробрі русичі: сватів напоїли і самі полягли за землю Руську". Навіть
трави й дерева нахилилися з жалощів.
Припинилися походи князів на половців, розпочалися сварки, усобиці, а вороги тим часом на Руську землю прийшли з перемогами.
Горе розлилося по Руській землі. У цей час князь Ігор пересів із сідла золотого у сідло невольниче.
А Святослав у Києві в цей час побачив поганий сон. І сказали йому
бояри, що полягло хоробре Ігореве військо, загинув Всеволод, а самого
Ігоря взято в полон.
Сказав тоді великий князь Святослав золоте слово, зі слізьми
змішане, про те, що рано брати виступили проти половців, собі слави
шукаючи. Далі він згадує всіх колишніх князів і жалкує, що мало дбали
вони про рідну землю, більше про свою славу та багатство.
На Дунаї плаче Ярославна, хоче зозулею полетіти до свого князя
Ігоря, утерти йому криваві рани. Вона звертається до вітра, щоб не метав
стріли на князеву дружину, до Дніпра й сонця, щоб допомагали її ладові.
Ігор у полоні не спить, думає про втечу. Овлур дістав йому коня, і
мчить Ігор сірим вовком до Дінця. Йому допомагають і трави, і птахи, і
звірі. Половецькі князі Гзак і Кончак не наздогнали його. Повертається
Ігор на Руську землю, яка радісно його зустрічає: на небі ясно світить
сонце, скрізь лунають пісні дівчат, навіть на далекому Дунаї. Під
радісне вітання Ігор прибуває до Києва.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)
Давньоруська пам’ятка невідомого автора "Слово..." є перлиною
критського ліро-епосу. У ній чітко прослідковується ідея єдності руських
земель, засуджується егоїзм руських князів, їхні міжусобиці, розбрат,
які призвели до поразки Ігоревого війська. Разом із тим автор
захоплюється силою й мужністю князів, які готові полягти за землю
Руську, підтримати її честь. Вражає не лише патріотизм автора, а і його
висока поетична майстерність та ліризм.
