Поки боярин вернувся зі свого невдатного посольства, Максим сидів у його шатрі й прислухувався т думав,що йому робити. Коротка стріча з Мирославою була світлою хвилею серед пітьми його невольництва.Її слова, її погляд,дотик рук і її вісті - усе те немов вирвало його з темного гробу,повернуло йому життя. Він чув, як вертала його давня смілість і надія. Спокійно, але з ясними думками дожидався він боярина.
"Давно це було. У селах під солом’яними стріхами стояли хатинки. Маленькі віконця, наче здивовані оченята, поглядали на рідні подвір’я. Жили в тих хатинках наші прадідусі та прабабусі. Жили собі у злагоді тихо, неквапливо, особливо взимку.
Якось пізнім вечором йшов стежиною повз сільські подвір’я художник. Щойно випав сніг. Він скрипів під ногами, переливався срібно-голубими барвами під місячним сяйвом.
Ураз художник уповільнив ходу й зупинився, вражений тишею та красою зимового вечора.
Зупинився, прислухався, придивився. Побачив він «заквітчані» інесм дерева, хатинку під пухнастою шапкою снігу, з-під якої блимали гарячі вогники віконець. Замилувався.
Помандрував його погляд за вогниками аж на самісіньку гору, де відпочивав стомлений роботою вітряк, і здалося йому, що хатинки танцюють повільний новорічний танок. Відчув художник мінливу тишу. Все затихло, не ворухнеться.
Золотавий місяць гойдався, ніби наспівував пісеньку для зірочок: «Спи, моя зіронько, спи...».
<span>Прийшов художник додому і намалював живописну картину чарівного сільського пейзажу." </span><span>(Елла Бєлкіна)</span>
1)
повторюється слово ой2пестливе значення
3 )драматичні моменти
4)символічні знаки:-)
5'трагедія
6фантастичні моменти
в повисьти розповидаються про те як Витька закохався у Гальку и серед билого дня прийшов щоб заспивати серенаду.
и в кинци повисти розповидаеться як автор висловлюе головну думку героя
Пригоди гномів. Знайомство<span>У старому і дуже великому лісі, де жило багато різних тварин, а дерева у спекотний день перетворювались на велетенські парасольки, що не пропускали промінчики вниз.І лише на галявинах, де дерев не було, яскраво світило сонечко, даруючи лісовим мешканцям своє тепло.От біля однієї великої галявини ріс старий дуб, але він ще залишався могутнім деревом.Саме там і влаштували собі домівку брати-гномики. Хатинка була невеличкою, але вигляд зовні мала дуже охайний. Всередині ж було лише кілька кімнат - кухня, вітальня і спальня. Ой, а ще велика комора, де брати тримали свої запаси.Всі вони мали цікаві імена.Найстаршим братом був Боркотун. Ні, він не був злим братом, ае все йому не подобалось, у всьому він бачив якісь вади, ось тому й називався він Боркотуном.Далі йшов брат Пихатий. І ця риса його характеру не була б такою поганою, але пишався він лише собою.Наступний брат - Бешкетник. Ох, і непосидющий він був! І дня не проходило без його витівок.Четвертим братом був Лінивець. Цей на відміну від інших міг цілими днями спати і нічого не робити.Молодший брат Нечупара ніколи не мився, а одяг його не прався місяцями. Щоб уникнути неприємного запаху, брати раз у місяць обливали Нечупару відром води з голови до ніг. Добре, що поруч був невеличкий струмочок.не пощастило і двом наймолодшим братам бути добрими. Одного з них звали Прожорою, а іншого - Жаднюгою.Та, як би це не здавалось дивним, всі вони уживались.Ну, іноді бували якісь маленькі суперечки, але це нічого не значило.</span><span>
</span>