Леся Українка ніколи не здавалася, як би тяжко їй не було б. Йшла до своєї цілі не зважаючи ні на що.
Українська пісня... Вона є однією із святинь нашого народу, його найціннішим духовним скарбом, гордістю і красою, геніальною поетичною біографією.
<span>З давніх-давен уславилася Україна піснями, які дбайливо, як найдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління. Михайло Стельмах писав, що пісня супроводжує українця від колиски до могили, бо не було значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотанням грому. Український народ створив так багато пісень, що, якби кожного дня вивчати одну нову пісню, на вивчення усіх не вистачило б людського життя. </span>
<span>Ми знаємо так докладно античну історію, історію Римської держави, бо її оспівали славетні поети — Гомер, Овідій, Вергілій. Наша ж історія, як сказала Ліна Костенко у романі "Маруся Чурай", написана "плугом, шаблею, мечем, піснями". Так, і піснями. А нашими Гомерами були народні співці — кобзарі. До нас дійшли імена найталановитіших із них. Це Остап Вересай, Федір Кушнерик, Євген Мовчан... </span>
<span>У давніх народних піснях відбилась відвага, волелюбність захисників народу, любов до рідної землі. Народна пам'ять зберегла імена деяких авторів давніх народних пісень. Найталановитіші з них — полтавчанка Маруся Чурай, козак Семен Климовський. </span>
<span>Плине час. Народжуються і вмирають люди, гине у вогні часу матеріальна культура. Але вічними і незнищенними залишаються духовні цінності, серед яких — пісня. Сучасні українці не втратили любові до народної пісні, вона живе в кожному домі. </span>
<span>У моїй сім'ї люблять і поважають народну пісню. Я чула їх змалку від бабусі, мами. Пісня згуртовує людей, очищає їхні душі, робить життя більш осмисленим, радіснішим і красивим. Наша пісня буде жити вічно. </span>
Романтизм - "Катерина", тому що належить до ранньої творчості.
Реалізм - "Сон", "Кавказ", "Гайдамаки".
Твір «Човен» Є.
Гребінки є однією з перших оригінальних балад у новій українській
літературі. Вміщений він у першій збірці письменника «Малороссийские
приказки» й позначений виразними рисами романтизму.
Вірш «Човен» має автобіографічний характер роздумів молодого поета, що
вирушає з рідного хутора в Петербург, мовби кидається в піняві хвилі
розбурханого житейського моря, яке спочатку грається, а там і нещадно
розбиває одинокий човен.
Романтизовано схвильована розповідь досягається засобами народної
поетики; хвилі — «мов чорнії гори», хмари — «як темная нічка», громи
гуркотять — «мов голос небесної кари», «пустують по піні мавки».
Проте у автора відсутнє відчуття приреченості…
Вже саме твердження про неможливість заховатися від світу, від життя, і
навіть більше — розуміння, що «не можна ж вік цілий пробути з собою
одним»,- свідчать про активність накресленої автором життєвої програми.
Попрощавшись із хуторським «покоєм», не маючи певності, що «недоля і
лштее горе» минуть його в столиці, автор ради служіння вищій меті
сміливо пускається в «світ білий».
Вірш «Човен» стоїть дещо осторонь більшості творів і є своєрідним
маніфестом молодого Є. Гребінки.
У вірші «Човен» Гребінка висловив свої душевні переживання, свої
побоювання, свої роздуми про майбутнє життя. Але цей твір є близьким
кожній людині, бо всім нам властиві почуття і переживання, які вклав
поет у вірш.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/choven-yevgen-gribinka-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Часи минають. Історія змінюється. Суспільство вже давно поглинула хвиля модернізації та прогресу. Але сил на землі не знайдеться, аби знищити в нас жагу до свободи: вона тече в наших жилах. Вона — наша сила, наш кисень, наше майбутнє й наше життя.
Ми вже не боїмося ні чорних хмар могутнього царату, що десятиліттями закривали українське сонце, ні панщини, ні кріпацтва, що сковували українців у кайдани без права вибору. Усі тортури — давно в минулому. Вони розсіялись, мов ранковий туман, залишивши по собі криваві сліди нашої споконвічної боротьби. Ми вже не боїмося, бо набридло: час піднятися з колін та йти всупереч вітру та долі, що так довго знущалася з нас, дражнила, мучила, насміхалася. Часи змінилися, й життя нарешті повернулося до нас обличчям, відчинивши двері, за якими була вона — незалежність, світла, омріяна, виборена. Нарешті ми змогли дихати вільно у власній державі, досягли того, чого так довго хотів великий син українського народу — Тарас Григорович Шевченко. Як шкода, що він так і не побачив того, за що боровся.
Син кріпака, селянський хлопчина з бідної родини — на Тараса чекали суцільні злидні, голодне дитинство й тяжка праця наймита. Його нужденне майбутнє було визначено заздалегідь. Однак щасливий випадок назавжди змінив його долю — обдарованого юнака, що якраз перебував у Петербурзі на навчанні, помітили й звільнили з тісних кріпацьких тенет пана Енгельгардта. Відтоді життя Тараса Шевченка ніби почалося спочатку. Незалежний, талановитий, молодий — усі дороги в Російській імперії були перед ним відкриті.
Та стражденна доля українського народу не давала йому спокою навіть на свободі — Шевченко завжди думав лише про Україну, щось бурхливе, нездоланне, войовниче кипіло в його душі. Кобзар завжди любив і пишався своєю Батьківщиною, він хотів, щоб українці нарешті зрозуміли свою унікальність, неповторність, щоб почали любити свою землю, як і він її любив:
«Свою Україну любiть,
Любiть її... Во врем’я люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа молiть…»
Тисячі рядків. Мільярди слів. Влучні, гострі, дошкульні. Вони потрапляють прямо в серце, пронизують його струмом гіркої правди і розбивають душу на дрібні уламки. Шевченкові вірші — це емоції: гнів, біль, розпач, заклик, стогін:
«Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! Волі!»
Усе, що хотів передати Кобзар сучасникам і нащадкам, — свою божевільну, нездоланну любов… Любов до скаліченої, скривдженої, розбитої, але такої рідної України. Усі свої сили, талант і навіть життя він віддав у жертву майбутньому своєї держави. Рідна земля була для нього сенсом і натхненням. Ці сміливі рядки послані з глибини Тарасової душі, аби розплющити очі засліпленим московською маною людям, аби достукатися до їхньої совісті, аби нарешті поєднати окремих індивідів у єдиний могутній народ. І йому це вдалося! Рядки з його віршів пронеслися крізь віки й спалахнули мудрістю в головах українців, патріотів, що виборювали свободу всього народу на революції Гідності.
Слова Кобзаря були, є і завжди будуть нашим скарбом, нашим прокляттям, нашою долею. Зрозуміти прихований сенс зможе не кожен. Вірші Тараса Шевченка — не просто послання, це пророцтва