Народна легенда про дівчину-Україну, яку Господь обдарував піснею Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність i красу, угорці — любов до господарювання, німці — дисципліну i порядок, росіяни — владність, поляки — здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики… Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону i раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишиванку, руса коса переплетена синьою стрічкою, на голові мала вінок із червоної калини. — Хто ти? Чого плачеш? — запитав Господь. — Я — Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові й пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів та сиріт, у своїй хаті немає правди й волі. — Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти роздав. Як же допомогти тобі? Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її. — Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це — пісня. Узяла дівчина — Україна дарунок i міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому i з ясним обличчям i вірою понесла пісню в народ. вроте как так
Коли набирали солому, дiд часто сповзав iз скирти, нанизував солому на рiжняки i гуцав так, що аж лiса скрипiла.
Товчи, внучку, гнiти! хекав. А я ще якийсь навильник скину. I знову дерся на скирту.
Спочатку Олесь надолужав, потiм заморився i сiв.
Навiщо стiльки беремо?
Як навiщо? озвався з пiтьми Прокiп. Це ж собi, а не тещi. Хе-хе! Ти знаєш, що таке теща? Нi? Пiдростеш узнаєш. Клята баба.
А якщо коням важко буде? своєï Олесь.
Нiчого. Зате нам легко. Натопив i вилежуйся собi на печi. Ти вiдпочинь, а тодi ще пострибаєш. Воно ж таки груз.
Повертались додому в темрявi. Лiпив мокрий снiг, припорошуючи бiлим конячi спини. Прокiп хльоскав батогом i лаявся. А Олесь сердито сопiв у нього над вухом i пiдбивав руку. Замахнеться Прокiп гарненько, цьвох i мимо.
Не бий, благає Олесь. Бачиш: важко.
Прокiп зiтхнув i, намотавши батога на руку, щоб не згубить, обернувся до Олеся.
Ось послухай, дурнику, що я тобi скажу. Слухай i на вус мотай. Тут, на землi, не бити не можна. Тут не ти, так тебе одрепають ще й плакать не дадуть.
Подався вперед i, обдаючи Олеся прiлим духом давно не митоï бороди, захарчав у саме вухо:
Пойняв?
Олесевi зробилося сумно. Закортiло швидше туди, в село, де снiг плете навколо електричних лiхтарiв густi рожевi сiтi, й привiтно свiтяться вiкна в хатках.
Попереду бiлою стiною пiдвiвся бiр. Вiн уже не гув i не шикав на коней.
Мовчить, тихо сказав Олесь.
Снiгом забило, пояснив Прокiп. Вiтер гiлля не зрушить.
Дома Олесь не став ждати, доки дiд з матiр'ю скидають солому, швиденько роздягся i полiз на пiч. Через деякий час у сiнях загримали чобiтьми, загомонiли.
Ото ж я й кажу, говорив дiд, неглемедза вiн у тебе, Наталко. Дивак... Затопчуть його... Бо воно ж як деревце в пагонi...
Потiм дiд увiйшов до хати, заглянув на пiч.
Змерз, онучку? А ти ножки на черiнь, а зверху кухваєчкою...
Олесь глибше зарився в подушку i тоненько заскiмлив.
Прокiп пiдняв брови сторчака.
Он диви, чого це вiн розприндився?
Геть, не займайте його, сумно обiзвалася мати з хатини. Ïжте вже.
А хiба я що? мимрив Прокiп. А йому нiчого такого й не казав...
Вiн ïв швидко, винувато витрiщав очi, плямкав тихiше, нiж завжди, i губив крихти в бороду.
<span>Олесь непомiтно для себе заснув. А вночi крiзь сон благав матiр розповiсти казку про Iвасика-Телесика, злякано зойкав, коли вiдьма гризла дуба, i радо смiявся, коли гусиня взяла Iвасика на своï крилята. Вдосвiта знов загули на морозi сосни i закричали пiвнi на горищах. Народжувався новий день.</span>
«…Стояла чорнява худенька дівчинка років восьми, очі в неї карі, з краплинами роси, рум’янці темні, а губи відстовбурчились рожевим потрісканим вузликом і чогось радіють собі».
«А я вже в школу ходжу. У нас в одному класі вчиться дві групи — менші сидять попереду, більші — позаду. Мене ж вчителька посадила на самій першій парті,— хвалиться і радіє дівчина».
«…Де ішла — зникла тоненька, мов горсточка, постать…»
Твір «Вітька+Галя» насичений різноманітними
фразеологізмами – лексико-граматичними єностями 2х і більше слів, які мають за
традицією відтворюваний зміст. Наприклад:
<span> - не вішай носа. Значення: не журись.двічі не вмирати, а раз – не минувати. Значення: людина неминуче вмирає
один раз.</span><span>
- людина смерті в вічі дивиться. Значення: людина усвідомлює близьку
смерть.
- швендяєш по хаті, як на цвіту прибитий. Значення: ходиш сумний,
зажурений, задумливий.
- водила за носа. Значення: обманювала.
- швидка, як вогонь на сухій соломі. Значення: дуже швидка та спритна
людина.<span>
- З чужого похмілля голова
тріщить. Значення: коли переймаєшся за чужі проблеми. </span>
- що в мене на думці, то в тебе на язиці. Значення: коли у людей
сходяться думки.
- колючі, мов два остюки. Значення: щось дуже колюче або гостре. </span>
