Нещодавноя прочитав повість М.Стельмаха"Гуси-лебеді летять".У повісті розповідається про дитинство самого письменника.
Михайлик, на перший погляд, здається звичайною дитиною: він пасе конячину,збирає гриби, допомагає батькам по господарству.Але він зростає серед прекрасної природи. Михайлик - бешкетник і доброзичливий, добрий, чемний, кмітливий.
Михайлик був одягнений бідно "Губи в нього товсті, капшучисті", "обстриженого, накупаного і задягненого в нову сорочку і штанці"
Михайлик - це талановита дитина. Із задоволенням і успіхом учиться в школі. Він перечитав усі книжки, які були в хаті. В школі береться до написання п"єси.
Він справжній товариш. Найкращим другом є люба. Михайлик уміє дорожити цією дружбою, він ніколи не образить Люби, не дасть її скривдити. Він любить і поважає свою сім"ю. Саме мати навчила його любити природу. З любов"ю і теплотою згадує свого дідуся й бабусю.
Михайлик любить красу природи, батьків, школу. Він є хорошим прикладом для нас всіх
Моя майбутня професія - лікар. Я давно так вирішив. Ще в дитинстві мені хотілося допомогти всім, кому погано та боляче. Я вовтузився з бездомними хворими кошенятами та цуценятами, лікував голуба, в якого було зламано крило. Друзі дивувалися, як мені не нудно все це. А мені «працювати» з хворими звірятами дуже подобалося і ніколи не набридало. А тепер я точно знаю, чому хочу присвятити своє життя.Лікар - найгуманніша професія на землі. Він позбавляє людей від страждань, хоча часом для цього він має спочатку заподіяти їм біль. При цьому лікар має бути дуже доброю людиною, добре відчувати чужий біль. Тільки тоді він зможе не нашкодити хворому. Але йому потрібно буде навчитися бути стійким, сильним духом, бачачи чужі страждання. Інакше всі сили у нього підуть на переживання, і він не зможе допомагати людям по-справжньому.Є ще таке поняття, як лікарська таємниця. Люди йдуть до лікаря, коли їм погано, важко, боляче, вони приходять до нього, як до пастиря зі своїм горем і бідою. І він, як священик на сповіді, має вислухати, зрозуміти, допомогти і зберегти в собі чужу таємницю. Цього вимагає клятва лікаря, яку він дає на початку свого трудового шляху, і вірним якої він повинен залишатися все своє життя.Лікар повинен бути готовий до самопожертви. За першим покликом він повинен прийти на допомогу людям вдень і вночі, в дощ і в пургу, під час терактів та стихійних лих. Справжні лікарі віддавали свою кров, останній ковток води, затуляли своїм тілом поранених від куль та осколків, самі заражалися смертельними хворобами, рятуючи людей під час епідемій.Ця професія вимагає мужності, необхідність прийняття єдиного правильного рішення, від якого залежить людське життя .Якщо помилки продавця або кравця можна виправити, то неправильно поставлений діагноз, рука хірурга, що здригнулася, навіть проста байдужість до хворого може обірвати чиєсь життя. Але зате яке це щастя, яка велика місія - першим дізнатися про народження нового життя. Або сказати матері: «Операція пройшла успішно, ваш син буде жити».<span>Мабуть, заради цієї миті і варто багато вчитися та працювати, щоб присвятити себе кращій на землі професії - бути лікарем.</span>
по-перше, не бездомна, а бездонна
Кожне своє враження, кожне переживання людина виливала в пісні. Релігійні почування висловлюються в лірницьких піснях; тяжка праця на своїм власнім полі — в обжинкових та косарських піснях
Духовне життя людини знайшло вираження у народних піснях і має форму яскравих епітетів, що повторюються (чисте поле, червона калина, зелений явір, красна дівчина, вірний кінь, бистра річка та ін.).
З українських пісень ми бачимо, як глибоко народ відчував красу життя. Народні пісні криють у собі таку силу уяви та багатство щирих переживань, що стали джерелом натхнення поетів та письменників. Свою найкращу повість "У неділю рано зілля копала" Ольга Кобилянська побудувала на відомому мотиві народної пісні "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці". Використовуючи сюжет цієї ж пісні, Ліна Костенко створила роман у віршах "Маруся Чурай". Але народні пісні не тільки надихали літераторів, вони, перш за все, звеселяли сірі будні українців, були розрадою в тяжку годину, поліпшували настрій, полегшували важку працю.
Наш народ має багату скарбницю пісень, казок, легенд, переказів, дум, якими можна пишатися як райськими квітами. Деякі з них пройшли крізь довгі століття і ще сьогодні причаровують блиском дорогоцінних самоцвітів.
Фольклорні твори потрібно передавати з покоління в покоління, адже це все складав народ, це вже історичні пісня, а їх так мовити потррібно відкладати у архів.
