«Тіні забутих предків», правдиву казку Гуцульщини М. М. Коцюбинський закінчив у 1919, а вперше надрукував у 1912 році. Написанню твору передувала велика і напружена робота: письменник вивчав фольклорно-етнографічні матеріали про Гуцульщину (звички, побут, фольклор гуцулів), збирав наукові статті монографії: особисто, поїхавши до Криворівні, ознайомився з місцевою природою.
Коцюбинський не просто хотів змалювати та описати життя казкового народу, він прагнув зазирнути в душу людини, показати її світосприйняття і внутрішній світ. Коцюбинський — художник-психолог хотів зрозуміти саме психіку гуцулів, адже я маючи величезну фантазію, вони вірять в перекази і легенди, надзвичайні сили природи і ворожіння.
<span>Глибокі язичники, вони все життя проводять у боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори, води. Вірять, що є люди, які знають мову духів, вірять в силу слова, в чародіїв, що супроводжують бурю, град і грім. </span>
<span>Саме тому не останнє місце в повісті належить нявкам і Чугайстру, градівнику Юрі, що в змозі відвернути бурю, ворожці Химі, що неодноразово заважала і шкодила Іванові. Всі ці персонажі ще раз підкреслюють страх гуцулів перед нечистою силою і силами природи. </span>
<span>У повісті щільно переплітається фантастика і реальність. Особливості цього краю накладають певний відбиток навіть на побут, звичаї гуцулів. </span>
З самого початку йде розповідь про хлопця, і нібито все досить просто, але вже й тут є елементи фантастичного. Неспокійний, дивний хлопчик все частіше наводить матір на думку, що при пологах, мабуть «не засвітили свічки» і їй замінили сина на бісеня.
<span>Отже, від самого народження Іван потрапляє в фантастичний світ вірувань, і вже в сім років він знав, що на світі є нечиста сила і злий дух править всім, що в лісах є лісовики та веселий чугайстер, що роздирає нявок. Ці знання ніколи не ставились під сумнів, так було і по-іншому не могло бути. </span>
<span>Фантастичною, наприклад, є зустріч малого Івана зі щезником. І хоч ми розуміємо, що це лише уява хлопчика, який дуже вірить в надзвичайні сили, але для Івана це досить реально і важливо. </span>
<span>У дорослому житті фантастичні елементи присутні в житті Івана в різних формах. Цікавим є свідоме обожнення вогню на полонині. Люди вірять в живу силу вогню, що захищає їх від ворогів, допомагає в повсякденному житті. Навіть просте запалення вогню супроводжується різними ритуалами і горить протягом літа. </span>
<span>Майстер психологічної новели, Коцюбинський знаходить напрочуд вдали засоби для розкриття внутрішнього світу Івана, поєднуючи його з природою Душа гуцула, не лише може чути мелодію гір, лісів, струмків, а й здатна створювати свою музику. </span>
<span>Протягом життя Івана супроводжують фантастичні події, що пов'язані зі світосприйняттям, вірування гуцулів. Найреальнішим, найчистішим є почуття між Іваном і Марічкою, але й воно незримо пов'язано з вигадками. Після смерті коханої Іван часто відчував її, це ніжний голос, наприкінці зустрічається з Марічкою-нявкою, розмовляє з нею. І розуміємо, що це лише плід збудженої уяви, але Іван ніби насправді чує поклик коханої, що змушує його йти на її пошуки, на її оклик і, втративши пильність, Іван зривається в провалля, а згодом помирає. </span>
<span>Є ще багато прикладів фантастичного в повісті: те що мольфар Юра зупиняє хмари, танець Івана на галявині із Чугайстром, ворожіння Юри над лялькою, що уособлює Івана, постійні ворожіння Пала гни на врожай, на гарну худобу та інші. </span>
Вражаючим і дуже дивним є обряд поховання. У хаті лежить покійник зі свічкою в руках, в його головах спочиває душа, що ще не покинула хату, а біля нього поставлено багато лавок для людей, як в театрі. Трохи згодом зібралась молодь, щоб повеселитись. Сміх, крики в різних кутках хати, що продовжуються цілу ніч, і це в ту мить, коли поряд лежить покійник.
<span>Досить дивно для нас, але звично для гуцул якнайбільше людей повинно побудувати і якнайвеселіше повинно бути в хаті тієї ночі, щоб не було сумно і страшно жити людям цього дому. Автор хоче показати, що гуцули цінують життя більше, ніж смерть, що вони довго не замислюються над смертю людини, зневажають її і навіть не оплакують померлого. </span>
<span>Не є випадковою і назва повісті, що повністю віддзеркалює її зміст. Серед гуцулів, відрізаних горами від широкого світу, збереглися ті давні світовідчуття, коли природа і людина, дійсність і вигадка. Реальне й фантастичне зливались водне нероздільне ціле.</span>
«Людина – найвеличніша з усіх істот. Людина – найнещадніша з усіх істот. Людина – найпідліша з усіх істот…» (І. Багряний)
Я підтримую думку автора. Дійсно, людина – це найцікавіша й найзагадковіша істота на планеті. Вона може бути доброю і водночас поганою, щирою і підступною, життєрадісною і мстивою.
Упродовж всього життя людина виявляє себе з різних сторін. На роботі вона сувора та принципова, у сім*ї лагідна та добра, з друзями весела та доброзичлива… Життя змушує підлаштовуватись до різних умов і життєвих обставин. З одного боку, це добре, адже людина вміє де треба показати характер, а де не треба – промовчати. Але з іншого... Іноді люди настільки часто міняють свою поведінку, що забувають якими вони є насправді. Та і оточуючим складно зрозуміти справжню сутність такої людини.
Яскравим прикладом є одна з героїнь твору Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім*я» Маруся Кайдашиха. До незнайомих людей ставилася зверхньо, з панами була доброю й лагідною, а з невістками суворою та злою. Вона швидко могла змінити своє ставлення до людини, якщо б побачила, що дружба з тією особою може бути вигідною для неї. Це видно у звертаннях до Мотрі: «моє золото», «серце», «дитя моє», а згодом: «Це не Мотря, а бендерська чума»… Така людина неоднорідна, і в будь-який момент може підставити іншого заради своєї шкури.
Людина – це не книга,яку можна прочитати чи вивчити. Багато психологів намагались і зараз намагаються дослідити нашу поведінку. Утім, я думаю, це неможливо. Люди – найнепередбачуваніші створіння на Землі. Наші вчинки іноді ніяк не можна пояснити чи виправдати. Прикладом цього може слугувати герой твору Миколи Хвильового «Я (Романтика)». Хіба можна було передбачити,що він, котрий так натхненно звеличував образ своєї матері, безпощадно вб*є її? Як можна виправдати цей вчинок? Після цього він ніколи не стане щасливим. Сліпа віра в абстрактну ідею перетворила його на монстра тоталітарного режиму. І хоча, з самого початку герой твору розуміє,що своїми ж руками заганяє себе у глухий кут, він не зупиняється у руйнуванні доль людей,зокрема і своєї власної.
Можливості людей безмежні. Протягом всього існування, ми повністю змінити життя на планеті, фактично змусили її працювати на нас. Людина винайшла ліки, машини, електрику, Інтернет… Ті речі, без яких ми зараз не уявляємо свого життя, ніколи б не з*явились на світ, якби не було б тих геніїв, завдяки яким ми маємо все це добро. Але вже неодноразово психологами було доведено, що будь-яка людина має достатні задатки, тільки необхідно проявити їх.
Отже, люди – це найзагадковіші та найцікавіші істоти на Землі. У їхніх руках знаходиться увесь світ, та тільки від них залежить як вони це ....
У книзі головних героїв твору четверо – Славко Беркута, Юлько Ващук, Ліля Теслюк і Стефко Вус. Усі вони підлітки, але підлітки розумні, зі своєю думкою, на чию долю вже випадали випробування. Всі вони особистості, розвинені, по-своєму талановиті, які шукають свій шлях у житті. Інколи думаєш, що спостерігаєш за дорослими людьми, але ця дорослс
<em>Тому, що Галя в той час зустрічалася з іншим, з Петром Білим. В той час,як Вітька з Федьком все для неї робили і дрова рубали і воду приносили, щоб наповнити діжку. Можно сказати, що вона їх використовувала.</em>
Невеликий за обсягом вірш Р. Кіплінга «Якщо» увібрав у себе одну з головних ідей його творчості — формування ідеології особистості, панування ідеї вищого морального ґатунку. Такий світогляд, який показує автор у своєму вірші методом анафори, почав формуватися в нього з дитинства. Так, навчаючись у пансіоні, ще хлопчиком він зазнав знущань та принижень з боку вихователів. Таке життя на підсвідомому рівні сформувало його прагнення до справедливості та збереження гідності, спонукало до боротьби за власну свободу та незалежність від життєвих обставин. Ще підлітком під час навчання в чоловічій школі, він навчився протиставляти особистість насильству як організованій системі в певній спільноті.
Працюючи репортером, висвітлюючи вчинки людей в різноманітних екстремальних ситуаціях: війни, епідемії, катастрофи, тяжкі умови праці, Р. Кіплінг викарбував модель поведінки людини. Р. Кіплінг бере за взірець поведінку та вчинки «білих людей», які несуть, на його погляд, просвітницьку й позитивну місію в суспільстві. Ці люди — романтики, віддані неписаному «кодексу честі». Насамперед — це люди дії, які на краю світу в складних умовах будують дороги, мости, лікують, керують, захищають. Взагалі — розбудовують цивілізацію «білих». (За таку позицію йому часто дорікали расизмом.)
У вірші «Якщо» Р. Кіплінг ніби підсумовує свій життєвий досвід, концентрує його у фрази, що як постріл вражають свідомість людини, змушують її приміряти риси ідейної моралі та вчинків на себе, ніби запитуючи: «А чи зміг би я так діяти, як пише Р. Кіплінг у своєму вірші?» На перший погляд, модель, запропонована Р. Кіплінгом, дуже проста і направляє людину до вчинків простих категорій: «добро-зло», «життя — смерть», «дія — пасивність». Проте вражає сила глибокого проникнення у свідомість ідей письменника про місце справжньої людини в суспільстві. Спокійна рішучість у будь-якій ситуації, віра в самого себе, зневага думки натовпу, пронизує читача, немов удар струму. У своїй творчості, як правило, письменник будує моральні принципи поведінки людей, не розділяючи в абсолюті добропорядні вчинки від гріховних або неблагополучних, не розмежовуючи їх різко. Але у вірші «Якщо» він підносить до абсолюту етичну цінність таких рис людей, як мужність, енергійність, стійкість. Р. Кіплінг оспівує у вірші філософію, направлену на дію розбудови. Тільки своїми діями людина стверджує цивілізаційний шлях. Так, втративши всі сили під час досягнення мети, після поразок та невдач, людина знов і знов відновлює свої цілеспрямовані дії у вибраному напрямку. Автор показує, що взірець «справжньої» людини — це концентрація сили духу на грані неможливого. Коли всі сили вичерпані, усе втрачено, за певних умов людина спроможна, «зціпивши зуби», триматися в руслі особистих ідеалів.
<span>Людині належить час, і діяти в часі вона повинна гідно, як володар свого життя, підносячись над своїми пороками та недоліками. Час є однією з найважливіших категорій для людини дії. Тому марнувати його на вчинки, які не відповідають «кодексу честі», людина не повинна.
Основні ідеї:Прославлення національного героя, його доблесті, сили (Роланд)Прославлення циклу васальної вірності (Роланд, Олів'є)Засудження феодально-баронського егоїзму і анархії (Генелон і Роланд)