"Усе мине, немов торішній сніг..."
Тема: осмислення швидкоплинності часу і невічності людських проблем.
Ідея: уславлення вічності України; засудження безглуздих поколінь; заклик до патріотизму і до добродушності.
<span>Худ. засоби: епітети (торішній сніг, вічна синя далина), метафори ("...все відболить, як ягоди калині...", "...час приспить...), персоніфікація ( "...лиш Україна грішникам болить, бо притомилась праведників ждати..."), анафора ("...Все інше відцвіте і відшумить. Все інше..."), незакінчені речення ("Все інше час приспить - і не згадати...").</span>
Точно не знаю но вот!
Народився 2 (14 листопада) в Обухові (нині місто Київської області) в сім'ї шевця.
Старший брат Андрія — Петро Малишко — став своєрідним народним месником — Робін Гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав простих селян. 1928 року Петра Малишка спіймали, відвезли до Києва, де засудили до страти. Мати Андрія й Петра зверталася з проханням про помилування до голови ВУЦВК Григорія Петровського, але безрезультатно. Пізніше Андрій Малишко сказав про брата: «Якби я писав вірші так, як Петро — ціни б мені не було!» [1]
Андрій Малишко закінчив семирічку у рідному селі, вчився у медичному технікумі, потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. В 1932 році закінчив інститут, учителював в Овручі. В 1934–1935 роках служив у Червоній армії.
Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик».
Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини», і в партизанській газеті «За Радянську Україну».
Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро» (1944–1947). Депутат Верховної Ради УРСР 3-го та 4-го скликань. Був членом ВКП (б) (від 1943 року).
У 1960-х роках — голова правління Українського громадського відділення Агентства преси «Новини».
Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті по вулиці Б. Хмельницького, 68. Помер 17 лютого 1970 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
Весняні мріїОй, ви ночі мої волошкові,
Ой, ви маки червоно- п"янкі,
Ой, ви ранки травнево- бузкові
Та троянди, духмяно- терпкі.
Де ж ви роки, мої ж бо молоді,
Такі щасливі та золоті...
До яких поринули володінь
І куди?.. По якому путі?
Залишили споришеві стежки
І конвалій аромат хмільний́́...
А ще рояться в голові думки...
І той рій, медово -похмільнИй .
А мрії, жасминово- ванільні,
Пливуть у небеса до раю,
Де вже келихи дзвенять весільні,
Весняно піняться по краю
То, что называется «Сучасна українська мова», является на самом деле малоосмысленным конъюнктурным набором букв
Перші люди заселили територію сучасної Японії в пізньому палеоліті. 13 тисяч років тому на Японських островах виникла неолітичнакультура Джьомон, носії якої булимисливцями-збирачами і творцями «пламенистої» декоративноїкераміки.