Молодший син Сава<span> і </span>Рахіра<span>, на противагу Михайлові й Анні, змальовані темними барвами. Сава не хоче йти шляхом батьків, ревно трудитися на землі. Помітивши, що він байдуже ставиться до господарювання, до покликання хлібороба, батько переймається тривогою. Все ж він плекає надію, що син помудрішає, навернеться до землі. Відповідно до вироблених селянством моральних норм, Івоніка намагається вплинути на непутящого сина найголовнішим стимулом — правом власності на землю. Батько застерігає Саву, що при такій його поведінці він може залишитися без власної ниви. Так настає рішучий поворот у розвитку теми. Хоч Сава, енергійний, розбишакуватий, охочий до блукання з рушницею полями й лісами, не міг навіть в уяві побачити себе в щоденній одноманітній праці хлібороба, проте добре розумів, що легкого життя без землі в нього не буде. Так у його свідомості визріває план: якщо залишиться єдиним сином, то батькова земля перейде йому в спадок, що б там не було. Письменниця поступово, але неухильно обґрунтовує можливість злочину, акцентуючи на відповідних психічних якостях Сави. Той без будь-яких хвилювань міг застрелити зайця чи птаха, вбити без будь-якої потреби, отже, звикав до пролиття крові. Докори брата Михайла за зв'язок із злодійкуватою Рахірою розлютовують Саву. Він тягнувся до Рахіри не тільки тому, що її любив, а й тому, що в її сім'ї не трусилися над копійкою, вели розгульне життя. Все ж Рахіра прямо заявила парубкові, що без землі їхнє щастя неможливе. Тепер Сава опинився перед вибором. Щоб не втратити Рахіри, він іде на страшний злочин братовбивства. Ясно, що трагедія одним махом зруйнувала родину Федорчуків, принесла всім нечуване страждання. Влада землі жорстоко поглумилася над господарями. Як не дивно, але безмежне горе викликало в батька вибух гніву проти обожнюваної землі: йому здалося, що земля глузує з нього, сміється «страхітливим сміхом», і тоді Івоніка "ревнув нараз страшним голосом, погрозивши п'ястуком: «Не смійся!!»</span><span> коханою дівчиною </span>Анною<span> — цією душевно тонкою натурою, на долю якої випали болючі переживання. Михайло, як і Анна, ніжний душею, лагідний вдачею. Він у розпачі й близький до самогубства, коли його забирають до війська. Сцена зустрічі Івоніки з сином у казармі — одна з найзворушливіших у повісті.
</span>
Можеж написати що коли Тарас чимакував з чумаками він пізнавав багато нового і потім розповідав це своїм рідним потім він дщбавляв дещо і записував
або шось мені тоже не получається
<span>Календарно-обрядові пісні - це вид усного обрядового фольклору, який пов'язаний з традиційними обрядами і звичаями.
</span><span>Календарно-обрядові пісні відносяться до найдавнішого виду народної творчості та отримали свою назву через зв'язок з народним сільськогосподарським календарем - розпорядком робіт за порами року.</span><span>За своєю формою ці пісні - стислі вірші, які одним штрихом, двома-трьома рядками позначають настрій, ліричну ситуацію.</span>
Історичні пісні-це народні ліро-епічні твори про історичні події та реальних історичних осіб.
Дума-віршований ліро-епічний твір героїчного або соціального й побутового змісту.
Спільне:ліро-епічні твори, народні твори, розповідається про певних осіб, оспівується хоробрість, легендарність героїв.