Леся Українка біографія хронологічна таблиця ДатаПодія
25 лютого 1871Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в містечку Новограді-Волинському. Батько письменниці, Петро Косач, був освіченою прогресивною людиною, членом Старої Громади, близьким товаришем Михайла Драгоманова. Мати, Ольга Косач, — відома в українській літературі письменниця під псевдонімом Олена Пчілка.
18 січня 1880Леся дуже застудилася, початок тяжкої хвороби. Вірш «Надія». 1882Косачі переїздять в село Колодяжне, що віднині стало їхнім постійним місцем проживання. Влітку 1883Лесі діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року професор О. Рінек оперував ліву руку, видалив кістки, уражені туберкульозом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови. 1884«Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло». Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка». 1890«Contra spem spero». Написала для молодшої сестри книжку «Стародавня історія східних народів” (яка у 1918 році була видана, як підручник для школи) 1893у Львові виходить перша збірка поезій Лесі Українки — «На крилах пісень» 1899Вийшла й друга збірка «Думи і мрії». Березня 1907Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва. А в кінці березня разом з К. Квіткою здійснила поїздку до Криму, де зокрема побувала у Севастополі, Алупці та Ялті. 7 серпня 1907Леся Українка одружилася з Климентом Квіткою. Жили в Криму, де К. Квітка одержав посаду в суді. 1907Завершено драматичну поему «Айша та Мохаммед», «Кассандра», «На руїнах», «За горою блискавиці», продовжено роботу над творами «У пущі», «Руфін і Прісцілла» 1910-1913Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком, Климентієм Квіткою, вона працювала над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовувала власні драми. На звістку про важкий стан Лариси Петрівни в Грузію приїхала її мати. То власне їй письменниця диктувала проекти своєї так і ненаписаної драми «На берегах Александрії». Символічне значення її творчості можна прочитати в молитві дітей до Геліоса над манускриптами. 1911«Лісова пісня» 1912Поема «Камінний господар» 1 серпня 1913Померла в Сурамі у віці 42 років. Похована на Байковому кладовищі в Києві.
"Кругом поле, як те море" , "День і ніч воркує, як голубка без голуба" , "Одна, одна, як сирота" - порівняння.
"Стан високий, лист широкий" , "Щира правда" - епітети.
Думаю хватить
Перемогти, приборкати... А приручити? А згадати, що всі ми тварини?Бо так само харчуємось (більшість не відмовиться харчуватись м'ясом). Маємо ті ж інстинкти продовженя роду, дитинчат вирощуємо більш-менш дбайливо. Правда не всі. Хижаки як серед тварин, так і між людей, швидше знищать власне дитинча, ніж дозволять собі померти від голоду. Звірі правда не додумались свооїх дітей продавати, так що тут вони порядніші...
Ну гаразд, приборкаємо. Он церква скільки часу цим зайнята? Чи не лише цим? Хрестові походи, полювання на відьом, нищення єресей разом з єретиками...
Ні, ніяк одні звірі (у овечих шкурах) не можуть без звірства інших, вірних. Якось у одному третьосортному фентезі трапилась фраза:"Пророки лишаються безгрішними, а ми, паладини, робимо те,що треба". Так і живемо.
І житимемо. Бо "звір" рятує нам життя. Якщо нападуть хулігани й буде не до розмов, наприклад. Інша річ, шо у кожного з нас свій "звір" у душі: в кого вовк, а в кого й пацюк. Варто б знати, який саме, бодай про себе. А особиста чи вічна проблема? Я вважаю, це дуже особиста проблема кожної живої людини. Не з тих, що вирішують на громадських зборах, тут і референдуми безсилі. І тримати свого "звіра" на припоні, чи ні - добра воля кожного з нас. Варто лише перед тим, як дати волю своїм інстинктам, уявити, де сам себе хочеш бачити: між людьми, чи у звіринці?
Героїчні подвиги, патріотизм, боротьба з загарбниками і гнобителями
Сміх - це прояв радості.Радість - це похідна
любові.Значить, саме любов породжує сміх. Цей сміх ніколи нікого не образить,
не принизить. Такий сміх був і у Остапа Вишн і.
Письменник писав: "Ніколи не сміявся без любові”. Це
була чиста правда. Остап Вишня обожнював рідний народ і країну. Письменник
любив Україну, як сонце, як повітря. Любов
до природи, до людей наскрізь проймає твори Остапа Вишні.
Остапа Вишні - людина життєлюбний, оптимістично
настроєна. Саме в його усмішках найповніше проявилася чиста, щедра і весела
душа письменника. І майже в кожному творі присутній мудрий і дотепний оповідач,
який уособлює позицію автора. Його сміх не ображає, а виліковує, виховує
людину. І в цьому допомагає ніжність, душевність і поетичність душ і письменника.
«Вищого «гонорару» , як веселий блиск в очах народу, для
мене немає» ,- писав гуморист.
Душа письменника була сповнена любові. Слово його чарівне, веселе. І сміх його неповторний житиме
вічно, бо сам він був живою, радісною усмішкою свого великого і безсмертного народу.
Остап Вишня - не просто гуморист, він
поет за станом душі.