Поштовхом до написання роману стала подорож Панаса Мирного від Полтави до Гадяча. 1874
року у журналі «Правда» письменник опублікував нарис «Подоріжжя од
Полтави до Гадяча», який і був покладений в основу майбутнього роману.
Почута від візника розповідь про «відомого чи не на всю губернію
розбишаку» Гнидку, що був засуджений на каторжні роботи, зосталася в
пам'яті, «як здоровенний іржавий цвях, забитий в білу стіну його
споминів». Найбільше ж дивувало Панаса Мирного те, що люди не
засуджували вчинків Гнидки, а навпаки співчували йому, називали його
нещасним чоловіком.
Робота над романом тривала чотири роки: з 1872 до 1875.
Немає жодних свідчень про те, чи збирав Панас Мирний додаткові
відомості про Василя Гнидку. Вочевидь, головний персонаж твору — Нечипір
Вареник (Чіпка) — вигаданий персонаж, якого автор поселив у селі Піски
Гетьманського повіту на Полтавщині. Село Піски існувало насправді, проте знаходилося воно у Гадяцькому повіті, а Гетьманський — вигаданий письменником.
Готовий рукопис повісті Рудченко надіслав братові Іванові, який тоді працював під літературним псевдонімом
Іван Білик, був відомим фольклористом і літературним критиком. Той
загалом схвально оцінив сюжет роману, проте зробив деякі суттєві
зауваження. Всього редакцій роману було шість. Уже після третьої
редакції, поради Івана Білика переросли у співпрацю з Панасом Мирним,
спрямовану на вдосконалення твору.
Остаточний варіант роману не зміг вийти друком в Україні. Він був надрукований лише 1880 року у Женеві за сприяння Михайла Драгоманова.
Тема: зображення ставлення людини до природи та різниці у її сприйнятті хлопчиком та дідусем. Ідея: оспівування краси природи та гідного ставлення до неї крізь призму розуміння маленького хлопчика Олеся. Жанр: автобіографічне оповідання. «Дивак» головні герої: Олесь (головний персонаж); Федько Тойкало, дід Прокоп, вчителька Матильда Петрівна, матір Наталка, школярі, селяни (другорядні персонажі). Проблематика «Дивак» єдності людини і природи; добро і зло; духовної краси особистості. Цитатна характеристика описів природи у творі «Дивак» — поведінка дятла («Зачувши людину, дятел перестав цюкати, повів гартованим дзьобом з боку в бік і націлив його на Олеся: чого тобі тутечки? Здригнувся, хльоснув крилом по корі і зник, залишивши у вузенькому дуплі шишку»); — природа навколо школи («По той бік мосту, через вигін, червоніє крізь біле плетиво запорошених дерев цегляна школа. З бовдурів дим угору тополиними стовпами. Повітря пахне торф’яним духом і весняним випаром сирих вільхових дров. Ліворуч від мосту чорніють миї, виграючи на сонці блискучими хвильками,— там б’ють джерела»); — замерзла річка («Олесь ліг долілиць, притиснув скроню до льоду і почав розглядати дно. Воно тьмарилось мулистим пилком, пускало бульбашки, котрі прилипали до криги — білі, круглі, як воляче око. Течія розчісувала зелений кушир, пряли тоненькими ніжками якісь жучки, боком долаючи пружний струмінь»); — ліс увечері («У кущах, заплетених осокою, шарудів вітер, попискували миші; а в березі терлись одна об одну вільхи, сповнюючи луг тривожним стогоном»);
1-г
2-в
3-а
Як на мене це доволі крута повість, гумор на вищому рівні
Мамо люба, добра, мила…
Як іще назвать тебе?
Це ж для мене ти пошила
З шовку плаття голубе.
Ти мені читаєш книжку,
Хочеш розуму навчить.
Ляжу спати – ходиш нишком,
Все боїшся розбудить.
Захворію хоч злегенька –
Цілу ніч не будеш спать.
То ж дозволь, тебе, рідненька,
За усе поцілувать!