В 1077 Мономах впервые выступил в борьбе с кочевниками – половцами, выполняя приказ великого киевского князя Изяслава.
Среди русских князей снискал себе славу миротворца. Но стремление поддерживать мир между князьями нередко приводило князя Владимира в самый центр междоусобных войн. В 1078 участвовал в бою на Нежатиной Ниве, где решался междоусобный спор о киевском княжении, когда его отец стал киевским князем. Будучи князем смоленским, Владимир получил от отца в 1078 в правление Чернигов. Владея им, возвел в своей резиденции замок в Любече с глубокими подземными ходами для хранения сокровищ, запасов продовольствия и воды на случай осады. Но, когда в 1094 князь Олег Святославович явился под стены Чернигова во главе половецкого войска, желая заполучить город, в котором когда-то правил его отец, Владимир не пожелал устраивать сражение и ушел из города с небольшой дружиной в Переславль, где и княжил, спасая народ от бесчинств половцев. Позже он передал Переславль своему брату Ростиславу и княжил в Смоленске. Стремился поддерживать мир с удельными князьями, помогал им в борьбе с врагами: черниговскому князю Святославу – с немецким императоромГенрихом IV, когда «ходил с дружиною» через Богемию в Силезию. Был одним из инициаторов и активных участников съездов удельных князей – в Любече (в 1097) и в Уветичах (Витичеве) (в 1100).
<span>О нем нам напоминают надписи на пирамиде Хеопса: им кормили воздвигающих эту пирамиду рабов. С незапамятных времен возделывался в Китае и даже изображается в китайской азбуке одним знаком. В древней Греции охотно выращивали, но в повседневный рацион не включали из-за запаха, считали, что его запах оскорбляет чувства богов, в древнем Риме потребляла лишь беднота. От римлян он перешел в средневековую Европу, простой народ видел в нем источник здоровья. В древнерусских рукописных памятниках, относящихся к XI I I в, говорится, что славяне пили вино, положив его в чашку. Во времена Владимира Мономаха крестьяне ели его с солью и черным хлебом, а по праздникам варили студень из свиных голов, обязательно добавляя его в студень.</span>
Есть фильм. Так и называется: <em>Дмитрий Донской. </em>
Либо исторический сериал: Великий Князь Дмитрий Донской
Есть также очень старый фильм, но с исторической точки зрения он более точный: <em>Эпизод из жизни Дмитрия Донского. </em>
Розквіт давньогрецького мистецтва. Свого найвищого розквіту давньогрецьке мистецтво досягло в V-IV століттях до н. е. Саме в цей порівняно короткий проміжок часу були створені багато з тих найбільших творів грецького мистецтва, які і понині прикрашають багато музеїв світу. У цей період створювали свої творіння прославлені грецькі майстри: архітектори, скульптори, художники. В Афінах та інших містах Греції були зведені шедеври архітектури, які стали еталоном краси і зразком для наслідування на багато століть.
Архітектура Стародавньої Греції. Греки надавали великого значення зовнішньому вигляду своїх міст і піклувалися про їх прикрасі. Вони будували величні храми і пишні громадські будівлі, прикрашали площі біломармуровими портиками і безліччю прекрасних скульптур.
Найважливішими спорудами будь-якого давньогрецького міста були храми, особливо ті з них, що були присвячені богу – покровителю міста. У храмах елліни не тільки приносили жертви богам, а й зберігали міську скарбницю, принесені в жертву дорогі дарунки, військові трофеї. На площі перед храмами в свята проходили пишні церемонії і влаштовувалися урочисті ходи. Храми городяни намагалися робити якомога більш ошатними. Для їх спорудження залучалися кращі будівельники й архітектори, скульптори і художники, використовувався найдорожчий білосніжний мармур. Храми були найкрасивішими будівлями будь-якого грецького міста. Храм був вінцем давньогрецької архітектури. У ньому втілилися всі кращі досягнення будівельників та архітекторів Еллади. Зводився він на ступінчастому кам’яному узвишші і мав прямокутну форму. Зверху його вінчала широка двосхилий дах, підтримувана рядами високих колон. Спочатку їх робили дуже потужними і завершували зверху квадратною плитою. Такі колони називалися дорическими. Пізніше греки навчилися висікати більш тонкі і стрункі іонічні колони, що відрізняються вінчаючими їх зверху двома витонченими кам’яними завитками.
Грецький храм мав два фронтону. Зазвичай їх прикрашали статуями і рельєфами. Усередині кожного грецького храму поміщалася статуя того божества, якому він присвячувався. Найдосконалішим зразком грецького храму є Парфенон, зведений на Афінському Акрополі в V столітті до н. е. архітектором Каллікратом і знаменитим скульптором Фідієм.
Скульптура. Скульптори зображували не тільки богів і героїв, а й великих людей, знаменитих полководців, прославлених акторів, драматургів, атлетів. Статуями греки прикрашали площі та центральні вулиці міст, храми, громадські будівлі, театри. Наприклад, в Афінах за часів Перикла їх було так багато, що елліни навіть жартували: «Статуї в Афінах більше, ніж жителів». Матеріал, з якого скульптори виготовляли свої твори, був найрізноманітнішим. Їх вирізали з дерева, висікали з мармуру, відливали з міді та бронзи. Мармурові статуї зазвичай розфарбовували в тілесний колір, а дерев’яні нерідко обклеювали тонкими пластинами з слонової кістки, від чого вони теж набували відтінок людської шкіри. В очі скульптур часто вставляли блискучі дорогоцінні камені. Давньогрецькі скульптори навчилися не тільки точно передавати фігури людей, а й зображати їх у русі. На обличчях своїх персонажів вони намагалися відобразити напруга боротьби, радість перемоги, гіркота поразки. Сучасники говорили, що статуї найбільших грецьких майстрів настільки досконалі, що здається, ніби вони живі. Скульптори у своїх творах намагалися втілити образи, що викликають не тільки захоплення, але і бажання бути на них схожими. Вони прославляли красивого, здорового, гармонійно розвиненої людини, красу його тіла. Ідеалом справжнього громадянина були сильні чоловіки – борці, захисники і воїни – з могутньою рельєфною мускулатурою. Жіночі скульптури були втіленням грації та краси.