ЗАРОЗУМІ́ЛІСТЬ<span> (надмірно висока думка про себе - і в зв’язку з цим зневажливе ставлення до інших), </span>ГО́РДОЩІмн<span>., </span>ГОРДОВИ́ТІСТЬ<span>, </span>ГО́РДІСТЬ,БУНДЮ́ЧНІСТЬпідсил<span>., </span>ПИХА́підсил<span>., </span>ПИХА́ТІСТЬпідсил<span>., </span>ЧВА́НСТВОпідсил.,ЧВАНЛИ́ВІСТЬпідсил<span>., </span>ГОРДИ́НЯрозм<span>., </span>ГО́НОРрозм<span>., </span>ГОНОРОВИ́ТІСТЬрозм.,ЧВАНЬКУВА́ТІСТЬ[ЧВАНЬКОВИ́ТІСТЬ]підсил. розм<span>., </span>ЧВАНЬпідсил. розм.,ФАНАБЕ́РІЯпідсил. розм<span>., </span>ФАНАБЕ́РСТВОпідсил. розм<span>., </span>ГОНО́РСТВОзаст.,ВИСОКОДУ́МСТВОрідко<span>, </span>МАРНОЛЮ́БСТВОрідко<span>, </span>МАРНОСЛА́ВСТВОрідко,ПИ́НДАпідсил. рідко<span>, </span>ПРИ́НДАпідсил. рідко<span>, </span>СПЕСИ́ВІСТЬпідсил<span>. </span>рідко<span>, </span>БУТА́діал.,ГОРДО́ТАдіал<span>., </span>ФУДУ́ЛІЯдіал<span>., </span>ФУДУ́ЛЬНІСТЬдіал<span>.; </span>ЗАЗНА́ЙСТВО<span> (поведінка, вдача зазнайкуватої людини); </span>ЗВЕ́РХНІСТЬ<span>, </span>ПОГО́РДА<span> </span>
Зустрічаються два давніх друга
- привіт
-привіт
-ти вже приїхав до нашого міста
-та вже давно , адже це мій рідний край
- а й справді
-я дуже сумував .
-а за чим найбільше
- за чудовими луками , за квітучими гаями та густими
- мені також це дуже подобається
-я люблю і поважаю свій край
<span>Буденність і значущість. Простота і таїна. Звичайність і магЙ І це все вміщається у слові. Мабуть, коли створювалась мова як засіб спілкувай ня, людство ще не усвідомлювало до кінця силу слів. Бо якось би убезпечило! себе від його смертоносної дії. Слова зради, підлості вбивають щось значуще, що існує в людині заради добра і милосердя. Щастя і горе, радість і смуток – усе може бути в одному слові. І єдина залежність від контексту вимовлених слів та від почуттів, що закладаються в цьому слові.</span>«Яке щастя!» – і руки простягнені назустріч синочкові, який тупцяє по зеленому моріжку, усміхнені оченята звернені до матусі, до всього доброго світу, до людей, які ще не встигли для цього маляти зробити нічого злого і підступного^ Це все ще попереду, а сьогодні – зелений моріжок, лагідні руки мами, барвист метелики, що розважають і бавлять маленьку людину.«Яке там щастя!» – і зболені очі старенької жінки опущені донизу, до долон| що простягнена за милостинею. Роки прожиті. Доля не була ласкавою, багат довелося пережити: відривала від себе останній шматочок, економила кожні копійку, аби дітям було добре, щоб вони жили краще, ніж батьки. І ось… РідЯ* діти відцурались, кажуть, що в них теж не вистачає грошей, що треба до зими встигнути ремонт у квартирі зробити, тож до матері вони не наїздяться, не вона одна бідує: он скільки таких пенсіонерів. Але ж тим пенсіонерам (кого вона знає) хоч інколи діти допомагають, а то й забирають до себе, щоб доглядіти до смерті. Але це в інших, а в неї… Тепер ось – доводиться просити на шматок хліба, соромно й очі підвести, бо тяжко працювала весь вік, а на пенсію, виходить, і не заробила.«А щоб тобі щастя не було!» – і злобно перекошений рот, люттю налиті очі. Страшно в такі очі зазирнути, бо повіє від такого погляду таким мороком злоби й ненависті, що аж кров у жилах застигне. І слово в устах такої людини звучить і зловісно й страшно. Наитемніші закутки відкрилися в душі й вихлюпнулися назовні через слово, боляче зачепивши когось із ближніх.Слово одне, а бач, що воно може. Та все ж людина придумала слова не для ; зла, не для нападу, а для добра і взаєморозуміння. Тому, коли почуєш щось недоброзичливе, то знайди відповідник доброго слова, і злоба, як хвороба, відступить. Шануй і бережи добре слово на всі випадки життя, і добро, створене тобою, тобі ж і повернеться, а на землі ще однією доброю людиною стане більше.<span>
</span>
