дзвонить-(дз в о н и т)-8б; 6 зв
Твір «Восени – по гриби»
В осінню пору люди прямують до лісу на «тихе полювання». Їхня «зброя» - це кошики та відерця. Вони шукають гриби. Адже саме восени грибки непомітно виростають в шарі мокрого осіннього листя.
Гриби треба вміти розрізняти, адже існують їстивні гриби та отруйні. Збирати все підряд заборонено, бо можна сильно отруїтися. Простіше за все розрізняти маслюки - вони неначе облиті маслом. Є ще в осінньому лісі також гарні білі гриби, руденькі лисички, тоненькі опеньки, маленькі рижики, біленькі грузді та зеленуваті сироїжки.
Багато виростає восени грибів неїстівних, які до того ж маскуються під їстивні. Наприклад, бліда поганка дуже схожа під сироїжки, але у неї є характерні кільця та обгортки унизу ніжки.
Всі гриби, хоч їстівні, хоч отруйні, покликані очищати ліс при підготовці до зими. Тому гриби треба зрізати акуратно ножичком, а не висмикувати з коренем. Якщо висмикнути гриб, то в землі не залишиться грибниці. Це означає, що гриб не виросте знову. Отже, коли наступного разу прийдеш до лісу, грибів буде вже менше. А шкоди природі робити не треба, тому що люди в лісі знаходяться у неї в гостях.
Небезпечно збирати дуже старі або червиві гриби. Ще не варто зрізати маслюки в тих місцях, де може бути радіація.
Найкрасивіший гриб в осінньому лісі – мухомор. Він вбраний, неначе на парад. Мухомор має червоний капелюшок з білими крапками. Цей гриб сильно отруйний. Я десь чув, що є такі хитруни по селах, які примудряються за особливим рецептом виварювати мухомори. І потім їдять їх! Але я не дуже в таке вірю,тому нікому не раджу робити експериментів з грибами.
Милуючись своєю красою у дзеркалі, мене що то вкусила, я впустила дзеркало і почувся дзенькіт у всій <span>кімнаті.</span>
Минуло літо.Владною господаркою йде по рідному краю чарівна осінь.Заквітчала вона поле,ліс,садки і парки.Осінь пофарбувала золотом вбрання дерев.Трава пожовкла і прилягла до землі.На ланах ніжною зеленою щіточкою зійшла озимина.Ліс одягнувся в яскравий одяг.Тільки величаві сосни і ялини стоять у зеленому вбранні.На блакитному небі пливуть у далечінь білі хмарки.Ласкавий вітер натягнув у повітрі срібні струни.Це летить тоненьке павутиння.Настало бабине літо.
<span>Перед нами репродукція картини А.Манастирського “Запорожець”. Це
портрет козака в похідному одязі зі зброєю в руках. Художник намагається
зобразити суворого і водночас задуманого запорожця.
На передньому плані картиними бачимо немолоду людину з міцною поставою.
Позаду бувалого воїна — сутички, війни, битви. На смаглявому обличчі
сліди часу і переживання, адже чоло пооране глибокими зморшками. Густі
чорні брови суворо насуплені, в очах причаєний смуток, задума. Орлиний
ніс із горбинкою надає обличчю виразу мужності, сили і впевненості в
собі. На самому чубі розлігся оселедець. Довгі вуса грізно
настовбурчені, а густі, як ліс, брови нависають над очима.
Одягнений чолов’яга у сорочку з жупаном. Зверху, наче шкура ведмедя,
обвисає кирея. У міцних руках захисника народу застигла шабля,
загартована в кривавих боях.
Образ героя, змальований художником, викликає пошану до вірного сина свого народу, нагадує славне історичне минуле.
На мою думку, художнику вдалося зобразити на картині задуманий і
водночас суворий вигляд запорожця, який не займається перевезеннями з
Китаю.</span>
