Творча спадщина видатного дiяча украïнськоï культури П. Кулiша майже 60
<span>рокiв заборонялася iдеологами комунiстичного режиму, але зараз повернулася до </span>
<span>скарбницi духовного життя украïнського народу, допомагає нам; краще зрозумiти </span>
героïчнi i трагiчнi сторiнки украïнськоï iсторiï.
<span>Пантелеймон Кулiш служив украïнськiй нацiональнiй iдеï. Так, у листi до </span>
<span>Г. Рентель (1862) вiн писав: "Кращого вiд украïнцiв в iдеï нема нiчого, </span>
<span>але ... небагато в нас людей гiдних, решта </span>
<span>- дурноляпи, можливо, бiльше шкiдливi, нiж кориснi для розповсюдження в </span>
суспiльствi рятiвноï для майбутнього украïнськоï iдеï".
<span>Чим же цiнний для нас Кулiш? Саме вiн написав новаторський твiр "Чорна рада", </span>
<span>пiднiсши ним украïнську лiтературу до свiтового рiвня. Саме вiн започаткував </span>
<span>украïнський iсторичний роман. П. Кулiш був мистецьким новатором у галузi </span>
<span>перекладу свiтовоï лiтератури украïнською мовою, та ще й в той час, коли </span>
<span>виданi були укази про заборону рiдноï мови, вiн перший переклав Бiблiю, </span>
<span>створив перший украïнський правопис на фонетичнiй основi ("Кулiшiвка"), </span>
створив "Граматику" для украïнських шкiл.
<span>У своïх творах порушував важливi проблеми, якi є актуальними й сьогоднi: </span>
<span>батьки i дiти, кохання й подружнє життя, патрiотизм i незалежнiсть держави, </span>
ставлення влади до народу, народна мораль, добро i зло.
<span>Усе своє життя Кулiш служив украïнськiй нацiональнiй iдеï, у нiй </span>
- його єдина мета, у нiй вiн був послiдовний.
<span>Так I. Франко писав: "Кулiш усе життя своє шукав шляхiв, палаючи пристрастю </span>
<span>сказати якесь велике слово. У даний момент твердо переконаний у правотi своєï </span>
<span>думки, вiн усе ж незабаром вiдкидав ïï, щоб знову з такою ж </span>
<span>самовпевненiстю захищати яку-небудь iншу. Цi питання складали трагедiю його життя, </span>
але вносили фермент у лiтературне життя Украïни..."
<span>Важливим є те, що письменник широко вiдтворив життя рiзних сфер тогочасного </span>
<span>суспiльства та типових представникiв усiх соцiальних верств.</span>
Є правдавні скарби, які намертво лежать у землі. Але є і живі
скарби, що передаються з покоління в покоління, чаруючи людську душу. До
таких скарбів належить і лірична пісня. Україну не можна уявити без
пісні. Скільки вона має чудових перлин-пісень - багатих, цікавих за
змістом і мистецькою формою. Ось одна з них - "Віє вітер на долину".
Глибоким смутком пройнята ця лірична пісня. У ній ідеться про дівчину,
яка вийшла заміж у чужий край. Але "з'ізджається рід до роду на любу
розмову". Брат запитує свою сестру, як їй живеться.
Ти, сестро, небого, Чи привикла там жити, Де ворогів много?
І лине сумна оповідь сестри, яка живе "поміж ворогами", "як у полі криниченька". Нелегке це життя, безрадісне, бо
... хто іде, а хто їде - Водиці нап'ється, А із мене, нещасної, Хто хоче сміється
Згадує вона вогник рідної хати і батьківський поріг, батька й матір,
радіного брата. І дівчина доходить висновку, що немає "роду рідного, як
брат сестриці" і кращих "над отця та неньку". Але така вже доля всіх дівчат: ставши дорослими, вони виходять заміж, і, за звичаєм, залишають рідну домівку.
Ой роде ж, мій роде, Ой роде ж мій милий, Розійшлися по Вкраїні, Як туманець синій
Та, на жаль, не всім щастить у подружньому житті. Часто-густо молоді
жінки стикаються із непорозумінням, грубістю свекора й свекрухи, інших
членів родини чоловіка. Тому й "ворогів много", як співається у цій
зворушливій, сумній пісні. І єдине, що зігріває молоду жінку, - це
згадки про свою колишню родину та сподівання на взаєморозуміння з
чоловіком, бо ж "нема в світі вірнішого та над дружиноньку". Адже тепер
тільки він може захистити її від лихослів'я та знущань. Чарівна, але водночас сумна, ця пісня давно стала улюбленою і полонить душу й серце багатьох поколоінь людей
«На печі» (Українська патріотична дума) (1898р.) Тема : висміювання псевдопатріотів, котрі, перебуваючи осторонь політичного і суспільного життя, на словах декларують свою любов до Батьківщини, не зробивши задля неї нічого корисного.«Не вмре поезія» Тема: розповідь про призначення поезії в житті людини, показ сили поетичного слова, яка здатна торкатися найпотаємніших струн людської душі, будити в ній приспані почуття, нагадувати, що ти — Людина, і спонукати до дії задля здійснення поставлених цілей.Ідея: уславлення великої сили і безсмертя поезії, що є натхненницею духовності людини на землі ; утвердження думки, що праця поета – поетична творчість - найнеобхідніша, що жити їй, допоки існує земля, «поки природи глас людина серцем слуха...», бо душа потребуватиме чогось вищого і небуденного, а поезія пробуджуватиме забуті мрії і сподівання.Вид лірики: громадянська Віршовий розмір: шестистопний ямб Римування: перехресне Художні засоби вірша: Метафора: «не вмре поезія», «не згине творчість духа», «душа бажає», «викличе в душі», «віщі голоси … промовлять», «наберуть … сили», «поезія … радощів додасть». Епітети: «клопоти крамарські», «з меж вузьких», «людськість ціла», «вищого бажання», « забутих мрій», «нової сили», «останняя могила». Повтори: «не вмре поезія», «поки», «на землі», «в серці», «серцем», «серця». Жанр Громадянська лірика.<span>Ідея : заклик до активного суспільно- політичного життя, утвердження необхідності допомагати своїй Вітчизні і рідному народові не словом,а ділом.</span>
<span> Важко описати що таке щастя взагалі. Це, напевне, той стан душі коли світ навколо в найяскравіших кольрах і посмішка не зникає з обличча. Як приємно робити щасливим інших, дарувати своє добро, допомагати і просто усвідомлювати, що в наших власних силах зробити своє життя і життя інших хоч трішки кращим. </span>