Дієслова в теперішньому і простому майбутньому часах (доконаного виду) однаково змінюються за особами й числами. За характером особових закінчень дієслова поділяються на першу, другу та архаїчну дієвідміни.
До І дієвідміни належать дієслова, які в закінченнях усіх осіб, крім 1-ї особи однини і 3-ї особи множини, мають є (на письмі — також є), а в 3-й особі множини — закінчення -уть (на письмі — також -ють): кажеш, каже, кажемо, кажете, кажуть; зуміє, зумієш, зуміємо, зумієте, зуміють.
До II дієвідміни належать дієслова, які в закінченнях усіх осіб, крім 1-ї особи однини і 3-ї особи множини, мають и, і (на письмі — ї), а в 3-й особі множини — закінчення -ать (на письмі — також -ять): мовчиш, мовчить, мовчимо, мовчите, мовчать; склеїш, склеїть, склеїмо, склеїте, склеять.
В українській мові немає таких дієслів, що в якихось формах належали б до 1 дієвідміни, а в якихось — до II: якщо дієслово в будь-якій особовій формі має закінчення І дієвідміни, то й у всіх інших формах матиме звукову характеристику цієї дієвідміни; те саме стосується й дієслів II дієвідміни.
<span>Отже, дієслова 1 та II дієвідмін на письмі мають такі особові закінчення: </span> <span><span>ЧислоОсоба1 дієвідмінаII дієвідміна</span><span>Однина1-а 2-а 3-я-у, -ю -еш, -єш -є, -є-У, -ю -иш, -їш -ить, -їть</span><span>Множина1-а 2-а 3-я-емо, -ємо -ете, -єте -уть, -ють<span>-имо, -їмо -ите, -їте -ать, -ять<span> </span></span></span></span>
В одному місті жили два маленьких горобчики Чик та Чирик. Дуже любили вони вихвалятись один перед одним. Одного сонячного ранку горобчики знову почали вихвалятись. Чик, гордо піднявши голову, сказав:- Подивись, яке в мене гарне пір'ячко. Воно так і виблискує на сонці.Чирик відповів:- Та ти тільки поглянь, які у мене ніжні крильця, тендітний хвостик. Я набагато кращий від тебе.Чик аж закричав від таких слів. Між горобчиками почалась сварка, яка невдовзі переросла в бійку. За маленькими хвальками, хитро примруживши очі, спостерігав великий чорний кіт Мурко. Чик та Чирик бились так, що аж летіло пір'я. Кі тихенько підкрався і швидко стрибнув за здобиччю. Вхопив горобчиків за хвостики. Перелякані пташенята почали вириватись, і таки полетіли. У Мурка в лапах залишилися лише їхні хвостики. Посідали бідолашні на паркані і мовчать. Нікому не хочеться більше вихвалятись, та і немає чим. З того часу горобчики жили дружно. А якщо і кортіло деколи похвалитись, то одразу згадували про свої хвостики, які залишились у Муркових лапах.<span> </span>