Твір-опис «Айстри»
Айстри – це квіти осені. Вони цвітуть увесь вересень. Назва їх перекладається з давньогрецької як зірка. І справді, айстра нагадує зірку з багатьма променями світла, що розходяться в усі боки, як її малюють на картинках або як вона постає, коли вночі дивишся на зоряне небо, примжуривши очі.
Квітки айстри бувають маленькі та великі, з гострими пелюстками, а середина в них яскраво-жовта. Айстра вражає багатством кольорів та форм. Вона буває білою, рожевою, бордовою, фіолетовою, червоною, помаранчевою. А її пелюстки можуть пишно стирчати, наче голки в їжака, а можуть охайним віночком оточувати серцевинку.
Це завдання важче (прикметник), ніж попереднє. Це мені дається важче (прислівник).
Мама знає про це краще (прислівник). Цього року я вдягну краще (прикметник) плаття, як торік.
<span><span>(с в о й е р"і д н "і с т)-4 склади,12 букв,12 звуків,3 склад
</span></span>
<span>За всіх часів і у всіх народів було найбільшою святістю, коли лежав хліб на столі. Його присутність народжувала поетів і мислителів, сприяла появі пісень і дум, продовжувала родовід, і навпаки, коли він зникав,— неодмінно приходило лихо. Нині вже мало хто з молодших вміє випікати хліб. Відходить в історію, призабувається це давнє ремесло, хоч порівняно недавно кожна сільська господиня готувала в хатній печі ні з чим не зрівнянні духмяні паляниці. З давніх часів батьки привчали дітей своїх до традицій берегти хліб. Ще з молоком матері засвоювалися високі пошанівні форми бережливого ставлення до святая святих. Паляниця, за добрим українським звичаєм, мала неодмінно лежати на статі, і ніхто, навіть діти, не насмілювався покласти її догори. Хліб був мірилом життя, визначальником людських статків, повсякденної культури. Ще з пелюшок дитину привчали любити й шанувати хліб. Будь-яке свято чи обряд не обходилися без паляниці. Народжувалася дитина — йшли з хлібом, виряджали сина в далеку дорогу — і мати ув'язувала в рушник житній окраєць, справляли весілля чи будували хату — неодмінно приходили з книшем. Дорогих гостей також зустрічали хлібом-сіллю... Хліб на столі. Зайшовши до хати, возрадуймося його присутністю, освятімося його терпким запахом, віддаймося пошанівком тим, хто зростив його, рукам, котрі подарували духмяні, схожі на сонце паляниці. Хай завжди він — совість наша — буде в хаті, як диво, лежатиме прикритий вишитим рушником, свіжий та святий. Знімімо перед ним капелюхи, уклонімося, аби одвічно він був на нашому столі, щоб не черствів, бо, як мовлять народні вуста, коли черствіє хліб, то і душі черствіють, а відтак, якщо черствіють душі — неодмінно зачерствіє хліб — наша совість. Це одвічне, як життя, мірило має бути нашим гаслом, нашою молитовністю не на сьогодні і не на завтра — крізь усе життя...(В. Скуратівський).
</span><span />