Над шляхом, при долині, біля старого граба,
де біла-біла хатка стоїть на самоті,
живе там дід та баба, і курочка в них ряба,
вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.
Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини,
і вишні чорноокі стоять до холодів.
Хитаються патлашки уздовж всії стежини,
і стомлений лелека спускається на хлів.
Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки.
А потім довго-довго на призьбі ще сидять.
Я знаю, дід та баба - це коли є онуки,
а в них сусідські діти шовковицю їдять.
Дорога і дорога лежить за гарбузами.
І хтось до когось їде тим шляхом золотим.
Остання в світі казка сидить під образами.
Навшпиньки виглядають жоржини через тин…
Средь поля, средь долины, под старой кроной граба,
Где беленькая хатка на пустыре живет,
Живут там дед и баба, и курочка их Ряба,
Она им золотые яички, знать, несет.
Там полон двор цветами, там чудо-георгины,
И вишни чернооко стоят до холодов.
Качаются кудряшки вдоль узеньких тропинок,
И аист престарелый садится к ним на кров.
Чье-то дитя приходит, берут его на руки.
А после долго-долго на лавочке сидят.
Я знаю, дед и баба – это когда есть внуки,
У них – соседа дети шелковицу едят.
Дорога и дорога средь поля с «гарбузами».
Кто-то к кому-то едет тем полем золотым.
Последняя уж сказка сидит под образами.
Привстав, ей георгины кивают через тын.
-Доброго дня!-Зайшовши до класу сказала бібліотекар.
-Доброго дня!-Чемно відповіли діти.
-Сьогодні ми поговоримо про художню літературу. Хто має запитання?
Піднялася рука Оленки.
-Яке запитання?
-Чи потрібно читати мені художню літературу? Адже зараз є багато підручників та енциклопедій. І часу на книги не вистачає!
Після цього клас затих.
-Ну це питання важливе... Ти, звичайно не маєш часу на книги, але їх потрібно читати. Художньою літеретурою ти розвиваєш мовлення та дізнаєшся багато цікавого! Звичайно-це потрібно!
-Дякую!-Хором відповіли діти.
ЛІТО Схід сонця влітку ранній. Від дотику сонячних променів пробуджується природа: весело щебечуть птахи, листя розвертає до сонця свої долоні, радісно пурхають яскраві метелики, починають роботу мурахи, жучки. Плоди покриваються рум’янцем від зіткнення з теплими й ласкавими променями. І трави, живляться земними соками, набирають силу, піднімаються до сонця. До середини дня сонце зависає в зеніті, повітря розжарюється. До вечора жар спадає. Сонечко утомилося й іде, поступається місцем ранньому місяцю. Потім до нього поступово приєднуються перші зірки, небо стає темніше, глибше. Легкий вітерець заколисує листя до завтрашнього світанку, птахи й денні метелики, жучки й мурахи ховаються, а на зміну їм вилітають нічні метелики й комарі.
Глибоко зворушила мене народна балада «Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси».
<span>Із вражаючою виразністю в ній протиставляються дві жінки: </span>свекруха<span> і невістка. Дівчина щиро і чесно «навік полюбила молодого хлопця». Чого б іще бажати його матері? Але та зненавиділа свою невістку. Як тільки син пішов у солдати, закляла її так, що та «до сходу сонця тополею стала». Але злодійка не зупинилася на тому — воліла б, аби тополина була зрубана руками її сина. А дівчина, навіть ставши тополею, не втратила любові й ніжності: «Не рубай, коханий, бо я — твоя мила». А зворушливий рядок «На моєму листі спить </span><span>твоя </span>дитина» підтверджує, що занапащене було не одне життя.
<span>Я теж колись вийду заміж. Але не доведи Господи мати таку свекруху.</span>
<span />- Доброго дня!
- Здрастуйте! Чим можу допомогти?
- У вас є книги на історичну тематику?
- Звісно. <em>Ось</em>: "Таємниця Наполеона", "Як гуси Рим врятували", "Цікаві історичні факти про видатних полководців"....
- <em>О!</em> Мене цікавить остання книга. Я <em>оце</em> давно шукаю щось подібне!
- <em>Овва</em>! Ви її знайшли. Будете купувати?
- <span /><span /><em>Еге ж. </em>Скільки вона коштує?
- <em>Рівно </em>двадцять п*ять фунтів стерлінгів.
- <em>Навряд чи</em> я маю стільки грошей готівкою... Ви приймаєте кредитні картки?
- Звісно.
- <em>Спасибі!</em>
