Не воля - мой смысл жизни.
Не свобода, а не воля.
Не воля хуже полной свободы.
Скормленный в не воле.
Живу в не воле.
Терпеть не могу не волю.
Теперь я в не воле.
Птица сидит в не воле
Жаль утёсы, они такие унылые, как - будто в не воле.
Постоянная не воля теперь моя репутация.
Бабуся згадувала своє минуле: як ще дівчам бігає понад берего буйної Десни, що в той день так по особливому шумить, першу зустріч з парубком - як вона шаріється й сором'язливо ховає очі, ось вона іде під вінець...
Дідусь пам'ятав козацькі заповіді: справжній козак поважає жінок і ніколи не здіймає руку на невинного.
"У житті виграє той, хто вбиває ворогів" - таким був суровий закон джунглів у прадавні часи.
Зазвичай ми не звертаємо увагу на те, як ми нищемо рослини. Але ми завжди маємо розуміти чому вони так важливі для нас. Вони є легенями нашої землі та допомагають нам дихати. Як би не вони, життя на землі б не було. Перетворюючи вуглекислий газ на кисень вони дають нам життя. Ми маэм робити теж саме. Допомагаючи рослинам вижити у цому світі, ми допоможемо вижити собі.
1. Налетів вітер, і останнє листя вимушене було зірватися з клена. 2. Місяць світить, і зорі змушені були збиратися навколо нього. 3. На арену вибігли клоуни, які зобов'язані були розвеселити дітей.
Київ - місто великих можливостей. Кажуть, що найбільшого успіху досягають не корінні мешканці столиці а приїжджі, особливо вихідці із села. І це справді так: я особисто знаю п'ятьох друзів моїх батьків, що живуть у Києві, хоча народилися у селах та невеличких містечках. Зараз вони живуть дуже добре, тому можна сказати, що вони досягли успіху. Один з них викладає у Київському університеті, троє стали підприємцями, а ще одна мамина подруга - художниця, вона часто бере участь у виставках, її картини у багатьох галереях висять.
У всіх ціх людей є спільні риси: вони завжди були дуже цільоспямованими, а ще були готові багато працювати, щоб досягти своєї мети. Я вважаю, що це і допомагало їм добиватися успіху там, де інші опускали руки. Мабуть, не в останню чергу ці риси характеру виховалися у них, коли вони жили у селі.
Коли друзі батьків приїзджали до нас у гості, я чув їхні спогади про дитячі роки і зробив кілька висновків. Коли дитина росте у селі, вона вирастає більш самостійною та працьовитою. Це й не дивно: крім шкільних завдань, у сільського хлопчика та дівчинки є багато обов'язків: поратися у городі, годувати худобу, тощо. У селі навіть діти працюють по-справжньому, інакше ніяк. Тому вони змалку знають слово "треба", розуміють, звідки береться їжа, що вони ідять та гроші на речі, якими вони користуються. І це іде дітям на користь.
Слухаючи спогади татова друга Миколи Івановича, що тепер викладає вищу математику у університеті, я запам'ятав один цікавий випадок з його дитинства. Коли йому було десять років, тато показав йому на порося і сказав: "Оце, синку, твій майбутній велосипед. Ось вигодуєш свинку - купимо." І десятирічний хлопчик дуже відповідально ставився до свого обов'язку піклуватися про свій "велосипед": кілька раз на день годував порося, убирав у його закуті. Тато виконав обіцянку, і хлопчикові купили велосипед - на гроші з продажу тої свині. Пройшло багато років, хлопчик виріс, але працьовитість, терпіння та здоровий прагматизм залишилися. Як на мене, це домогло йому у подальшому житті, коли він вже вчився у Києві і мав сам про себе піклуватися.
Мабуть, самостійність є спільною рисою усіх вихідців з села. Коли юнаки та дівчата пріїздять вчитися, вони знають, що тато з мамою далеко і не потурбуються про них, що все треба робити самим і розраховувати тільки на себе. Навіть не знаю, чи є серед таких молодих людей з села інфантильні люди, такі, що не вміють приготувати їжу, прибрати за собою або розрахувати бюджет так, хоб хватило на життя. А от ось серед городян таких доволі багато.
Тому й не дивно, що молодіж з села досягає успіху у Києві, попре всі перешкоди, що їм доводиться долати. Адже вони вже загартовані життям і мають риси характеру, що їм допоможе у цьому.