Довідник школяра
Інтимна лірика Т. Шевченка
Під час заслання Тарас Григорович, як і в перший період творчості, написав чимало віршів на інтимну тематику.
«Не тополю високую… (1848) У поезії показані глибокі драматичні переживання самотньої молодої дівчини, яка не знайшла свого щастя. Автор намагається дати змогу читачеві самому встановити причину цього факту.
«І широкую долину (1848). Поезія побудована у формі спогадів молодої розлученої долею пари, сповнена сумним настроєм, бо доля мала для молодих три сходинки: «снилось-говорилось» «не побрались» «помарніли обоє». Головна думка: чисті почуття любові, пізнані в молоді роки, ніколи не забуваються, а спогади про юне щастя завжди гріють душу, пом’якшують удари долі.
«Зацвіла в долині…» (1849). Розквітле першекохання юної пари підкреслює образ квітучої калини, чистоту стосунків біла свитина і біла хата, красу їхнього кохання – виконувана обома пісня.
«Ликері» (1860). У поезії Шевченко звертається до своєї коханої Ликери Полусмако-вої, з якою він сподівався створити сім’ю. Звертаючись до своєї обраниці, поет вживає най-ніжніші слова, але в той же час обурюється, гнівно протестує проти своїх знайомих, які не радили йому брати з нею шлюб (Шевченко тоді не знав про розбещеність дівчини).
Вірш «Л.» (1860) Поезія присвячена Ликері Полусмаковій. Написана після розриву з нею. Поет виражає глибокі розчарування, важкі роздуми над своїм життям. Втративши надії на сім’ю, Тарас Григорович згодний побачити її хоча б уві сні, але без Ликери. Значення творчості Т. Г. Шевченка
Тарас Шевченко поет, чия творчість майже повністю присвячена визвольній боротьбі. Основоположник нової української літератури (новаторство – у прогресивному спрямуванні творів, розширенні тематики й кола образів-персонажів, утвердженні методу критичного реалізму, поглибленні принципу народності мистецтва, створенні оригінальних віршових форм, збагаченні української літературної мови, уведенні нових жанрів);
Поет проголосив загальнолюдські ідеали добра, свободи, справедливості, милосердя, рівності й дружби між людьми та народами
Збережи - » Інтимна лірика Т. Шевченка . З'явився готовий твір.
<span>Ім'я Миколи Вороного назавжди вписане
в історію нової української літератури. Він своєю плідною діяльністю
розширив обрії поетичної творчості. На жаль, тридцять років твори М.
Вороного не видавалися. Видатного майстра поетичного слова віднесли до
"новочасної українізованої дрібнобуржуазної інтелігенції". Був він
неповторним, завжди різним: то холодним, як лід, то жагучим, як полум'я.
А головне — він перебував у постійному пошуку, бо мав на меті вивести
українську літературу з провінційного кола на європейський рівень.
М. Вороний уважав, що справжнє мистецтво повинно єднатися з
боротьбою за щастя людини. Поет не може стояти осторонь суспільних
проблем.
Поезія Вороного глибоко патріотична. Серед інших поетичних
творів силою та глибиною цього почуття вирізняється поема "Євшан-зілля".
Цей твір був написаний ще в 1899 році, але зовсім недавно став відомий
широкому колу читачів.
Любов до рідної землі — ось те почуття, яке пронизує весь твір.
Моя земля, мій край, моя кохана сторона — мовить кожна людина про свою
Вітчизну. Певно, так само виспівує прудкокрилий птах, коли повертається
навесні до рідного гнізда. Це божий закон любові до роду, до місця, де
ти пустив своє коріння в рідну землю. Горе тій людині, яка відцуралась
свого й, потрапивши на чужу землю, забула рідне слово, блиск
материнських очей та мозолисті руки батька.
З болем у голосі звертається Микола Вороний до таких людей. Свої
думки й сподівання вкладає він в уста гудця, якого половецький хан
посилає на Руську землю. Музикант має на меті повернути сина з чужини до
рідного батька, якому "тяжко віку доживати під вагою самотини". Але
хлопець, якого князь Володимир оточив пошаною й багатством, не пам'ятає
вже свою родину, чужими йому стали й пісні половецькі:
Але спів цей ніжний, любий,
Ані перший, сильний, дужий,
Не вразив юнацьке серце,—
Він сидить німий, байдужий.
Але мудрий співець все-таки знаходить спосіб зворушити душу
юнака. Він дає йому понюхати євшан-зілля. І відбувається диво: пахощі
рідної землі відродили пам'ять дитинства, і хлопець ніби прокинувся від
довгого сну:
Краще в ріднім краї милім
Полягти кістьми, сконати,
Ніж в землі чужій, ворожій
В славі й шані пробувати!
Можна було б сказати, що все це схоже на казку, але немає в цій
поемі, як у казці, щасливого кінця. Поет наголошує на тому, що багато
українців блукає по світу в пошуках щастя. І вони не розуміють, що щастя
можна знайти тільки на рідній землі:
Де ж того євшану взяти,
Того зілля-привороту,
Що на певний шлях направить, —
Шлях у край свій повороту?!
Можна сказати, що поема "Євшан-зілля" орієнтована й на сучасного
читача. Проблема, піднята в ній, залишається актуальною й сьогодні, бо
розкидала мачуха-доля українців по різних куточках земної кулі. І є
нашого цвіту та й по всьому світу. Але хочеться, щоб кожен завжди
пам'ятав предковічну, прадідівську землю, що відома всюди своїми рясними
щедротами: хлібом-сіллю й піснею, чесною звитягою й милосердям до
скривджених.
</span>
Переказ починається навесні хата Про батьківську хату
<span>Виняткове місце у творчості Лесі Українки, як і в усій українській літературі початку XX століття, посідає «Лісова пісня». 25 липня 1911 року в Кутаїсі була дописана остання сторінка цієї драми, твору, який по праву вважається одним з найвищих мистецьких досягнень поетеси.</span>
<span>Центральним образом «Лісової пісні» є образ Мавки. Народжена багатою фантазією українського народу, виношена в думках і серці протягом багатьох років геніальною українською поетесою, лісова красуня Мавка здобула безсмертя. Адже вона втілює ідеали гармонійної людини, вічного людського хисту, краси, несе людству оте Лесине, «що не вмирає».</span>
Щасливими не стають, щасливими народжуються. Люди стають щасливими дуже швидко. Батьки- це щастя для кожної дитини. Щасливі люди стають тоді, коли людина радіє, щось відчуває. ЩАСЛИВА ЛЮДИНА, ЩАСЛИВІ ЇЇ БАТЬКИ. ЩАСЛИВА ДИТИНА, ЩАСЛИВЕ ВСЕ НАВКРУГИ Ніколи не сумуй, і завжди будь щасливий