<span>Ми звикли називати себе й суспільство, до якого належимо, українською нацією. Ми пишаємося національною історією, творимо національну культуру, розвиваємо національну економіку... А що ж означає таке популярне сьогодні слово «нація»? Учені досі не змогли дати йому точне визначення, однак стверджують, що нація - це певний колектив людей, які мають спільне походження, спільну культуру і, найголовніше, спільну мову. </span> <span>Український народ має давню історію, він витворив оригінальну й неповторну культуру, відому всьому світові. </span> <span>Однак найголовнішою його ознакою, що дає йому право називатися нацією, є мова - його найбільша духовна цінність, його суть, основа його буття. Саме мова формує і визначає свідомість, творить людину, культуру, історію. Це найдорожчий скарб, переданий українцям сотнями й сотнями попередніх поколінь, виплеканий у давньому переказі, у народній пісні, у влучній приказці. Пригадаймо слова Панаса Мирного: «Найбільше і найдо¬рожче добро в кожного народу - це його мова. Ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування». Народ без мови не існує, отже, плека¬ючи рідну мову, ми зберігаємо душу свого народу. </span> <span>Від покоління до покоління, долаючи численні перешкоди, українці розвивали народну й літературну мови. Адже вільне, творче слово - це душа народу. Якщо в народу відібрати його мову, він зникне, втративши культуру та історію. Ось як про це свого часу сказала Ліна Костенко: </span>
<span>Нації вмирають не від інфаркту, </span> <span>Спочатку їм відбирають мову. </span>
<span>Українська мова ввібрала в себе все найкраще, найніжніше, найвеличніше, наймудріше, найблагородніше, найпоетичніше і найболючіше - перший крик немовляти, яким воно сповістило про свою появу на світ, і останній зойк прощання людини зі світом, дзвінкий сміх щасливої дитини і зворушливий плач сироти, тугу чумаки в далекій дорозі і розпач кріпака на важкій підневільній праці, радість творчої праці та побратимської вірності і розчарування від холодної людської байдужості, блакить високого неба і золото пшеничних ланів, багрянець світанкових заграв і срібло перлистих рос, могутність бурхливого Дніпра і плин тихого Дунаю, міць столітніх дубів, що символізують силу української нації, і тихий шепіт шовкових трав, гіркоту поневірянь на чужині і від чуття піднесеності в молитві до Бога за рід свій, за Україну, за мир, добро і спокій на всій планеті. </span>
<span>А Вкраїни ж мова – </span> <span>Мов те сонце дзвінкотюче, </span> <span>Мов те золото котюче, </span> <span>Вся давність і обнова - Українська мова. </span> <span>(П. Тичина) </span>
<span>Мова дається одвіку й довіку, це - спадкоємність не лише в межах роду, а й цілого народу. Українська мова - це святі скрижалі нашої нації, тому її слід берегти, пишатися нею, завжди пам'ятаючи про її значення, про її рятівну, цілющу, відроджуючу силу: </span>
<span>Ми з нею відомі усюди, </span> <span>Усе в ній, що треба нам, є, </span> <span>А хто свою мову забуде, </span> <span>Той серце забуде своє. </span> <span>Вона, як зоря пурпурова, </span> <span>Що сяє з небесних висот. </span> <span>І там, де звучить рідна мова, </span> <span>Живе український народ. </span> <span>(В. Сосюра) </span>
<span>Один давньогрецький філософ казав: «Заговори, щоб я тебе побачив». Це дуже символічний вислів із глибоким змістом. Якими побачать українців інші народи, залежить від самих українців. Ми хочемо бути багатомовними та освіченими, хочемо, щоб про нас знав увесь світ. Для цього ми маємо засвітитися любов'ю передусім до рідної мови як до найсвятішого скарбу нашої нації. </span>
Жив бив колись о якомусь місті, у якомусь домі, на якомусь столі пан Монітор. Був він, роботящий, стрункий, що там казати зі всіх сторін гарний був молодик.
В тому ж домі жила пані клавіатура, поважна дама, похилого віку, та молоденька панночка Мишка. Працювала клавіатура без зупину. Про все на світи вона знала. Всім давала указівки. Мишка молоденька, шустренька дівчинка. Їй на її погляд поділяли не достатньо уваги в цьому домі, а особливо пан Монітор. Вона мріяла про той час коли пані клавіатура піде нарешті на пенсію, і тоді вони Монітор та Мишка нарешті зостануться один на один…Мишка думала що ніхто і ні підозрює про її мрії, але ж всім і нам с вами також стало зрозуміло що Мишка закохалась. Саме тому при найменшій нагоді вона намоглась бути Монітору корисної, і нашкодити Клавіатурі.
Клавіатура не один рік жила на цьому світи, служила вірою і правдою ще старому батьку Монітора, а Мишок повідала, трьох це точно. І всі вони намагались занять її місце, але тому вона і живе довше за усіх на цьому столі, що мудра. С кожною з них вона рано чи пізно домовлялась. Когось просто ставила на місце, с кім ось просто розмовляла по доброму, стомилась вона від цей боротьби, саме тому вона рішила провчити цю молодесеньку дівчину.
Добре Мишка – сказала вона, завтра я зроблю вигляд, що погано себе почуваю, а ти попрацюй. Якщо ти впораєшся без, мене – посміхнувшись сказала вона, я піду. Але ж май на увазі на моє місце обов’язково прийде інша, молода та гарна.
Хм, відповіла Мишка – я, обов’язково впораюсь і ти підеш геть.
Мишка з ранку взялась за працю вони вдвох з Монітором зіграли в шахи, слухали музику …Але тут терміново потребувалось печатати казку «Про Монітор та Мишку»…і вона робила помилку за помилкою, Монітор котрий завжди був чемним почав сердитися на Мишку робити її зауваження. Казати про те, що терміново потрібна нова молода Клавіатура. Праця зупинилась. Він відмовився працювати вдвох с цією особою…
Мишка страждала, вона збагнула що вона утворила. Якщо її не вдасться умовити пані Клавіатуру, яка їй давала хоч іноді бути головною, повернутися, прийде нова молода і тоді вона геть не буде потрібна. Тому Мишка, а вона не була дурною. Попросила у пані Клавіатури пробачення, і стих пір живуть вони всі дружно, і більш ні коли не сперечаються про те хто ж головний. Мишка на все життя запам’ятала кожен повинен виконувати свою працю сумлінно, і відноситися до друзів с повагою.<span> </span>
Ответ: Я дуже люблю жовтий колір. Коли я обираю речі, то одразу звертаю увагу на жовтогарячий відтінок. У моїй шафі можна побачити безліч жовтих футболок та сорочок. У них я почуваюся впевнено, радіючи життю.
Жовтий колір, перш за все, асоціюватися у мене з безмежним полем пшениці, теплим ранком, чудовими соняхами та запашним лимоном. Коли я бачу щось жовте, одразу на душі стаєнь сонячно. Саме тому я намагаюся якомога більше впускати цей колір у своє життя.
