:А люди, все лан засівали, на хліб ,на розраду, на мир, і нищили кривди навали, щоб зватися знову людьми.
Маленькій Оленці дуже хотілося впіймати горобчика. Але той не давався в руки. Тоді вона надумала склеїти горобчика з сірого пір'я.
Розрізала в подушці маленьку дірочку. Набрала сіренького пір'я. З тіста зліпила голого горобчика, обмазала вишневим клеєм. Нату-лила пір'ячка.
Ось і горобчик готовий — сіренький, з тоненьким дзьобиком, з чорними оченятами, як макові зернятка. Посадила Оленка горобчика на підвіконні. Насипала йому пшонця, поставила водички.
Мовчить горобчик. Накришила хліба — мовчить горобчик.
Але ось надворі над вікном зацвірінчала горобчиха до своїх діток.
<span>Підняв голівку Оленчин горобчик, повернувся до відчиненого вікна, розправив крильця...</span>
Працює швидко. Картоплі уродило мало.
Він встає рано.
Гості приїхали несподівано.
<span>Г)Тибет, вік, вишняк, мороз</span>
Якось навесні під дахом нашого будинку з’явилось дивне гніздечко. Бабуся пояснила мені, що це гніздо ластівок. Виявляється, ці пташки будують свої гнізда з глини на стінах будинків. Я став спостерігати за господарями гніздечка — витонченими ластівками. Здавалося, що вони зроблені з порцеляни. Їх точені чорно-сині фігурки з білосніжними грудками переливалися на сонечку. Ластівки радували нас тихими невигадливими пісеньками. Коли у них вилупилися пташенята, турботливі батьки ловили для них жучків і мошок. Минуло небагато часу, пташенята зміцніли, і мама- ластівка стала вчити їх літати. Пташенята були дуже смішними і неповороткими. Але не встигли ми озирнутися, як з кумедних малят вони перетворилися на граціозних дорослих птахів. Восени ластівки відлетіли у вирій. Але ми не сумували, тому що знали, навесні вони обов’язково повернуться. Існує прикмета: якщо ластівка оселиться біля вашого будинку, то там оселиться щастя.
