Я не знаю
-----------------------------------------------------------------
<span>Вертепний ляльковий театр мав форму двоповерхового дерев'яного ящика</span>
Українська народна творчість багата і різноманітна. Це – пісні, прислів’я, загадки. Особисто я дуже люблю українські народні казки. “їжак та заєць”, “Лисичка-сестричка і вовк-панібрат”, “Кривенька качечка” – і це лише незначна частка дивовижного казкового світу. А моя улюблена – “Казка про Івасика-Телесика”. Вона весела, добра і цікава. її головний герой Івасик-Телесик – сміливий, розумний хлопчик, добрий і люблячий син. Телесик мені подобається своєю добротою та кмітливістю.
Він розумів, що змія-Олена його не відпустить, але не втрачав надії. Добре розігравши з себе дурня, який не розуміє, як сісти на лопату, переконав її показати, як це робиться. І коли змія-Олена сіла, то він й укинув її в піч. А сам сховався. Втекти з хати злодійки йому допомогло маленьке гусеня. Повернувшись додому, Телесик віддячив гусеняткові. Добрий хлопчик напоїв, нагодував його, дав йому відпочити.
Ця казка вчить нас бути добрими, вдячними, порядними, сміливими. Завжди вірити, що добро переможе зло.
Як на мене, то з поемою І.Франка "Мойсей". Спільна тема: пошук народом щастя й долі, шляхів самоствердження нації. Спільна проблема: народ і ватажок.
Картина «Козак Мамай» намальована понад триста років тому художником, чиє ім'я не збереглося. З того часу багато невідомих митців із народу створили багато подібних картин.
На передньому плані ми бачимо козака, який сидить під крислатим молодим дубом посеред широкого степу. Поблизу Мамая стоїть вірний кінь вороний. Він пильно дивиться, чи не ворухнеться десь там, у степу, зачаєний ворог.
Біля козака напоготові лежить бойове спорядження: мушкет, порохівниця і кварта, щоб мед-вино пити. Позаду нього стримить увіткнутий у землю гострий спис. На гілляці висить шабля, що втоми не знає і не щербиться ніколи.
Вдягнений Мамай, як і личить козакові, в широкі шаровари і жупан.
Степ мовчить, тихо навкруги — козак думу думає. А налетить вітер, зворухне оселедцем на козачій голові, розгорне пишні вуса. Стрепенеться Мамай і заграє на своїй бандурі:
Надія в мене певна — мушкет-сіромаха
Та ще не заржавіла шабля — моя сваха.
Ніякий ворог не міг злякати його, бо був він, як оповідають легенди, ні для кого не зборимим. Тільки свисне його шабля — так і покотяться голови нападників.
Історія свідчить, що саме цього козака на Запоріжжі ніколи не було. Але були тисячі до нього подібних.
У Мамаї відтворено збірний образ козацької України. Такі картини були здавна популярними в народі, ними прикрашали селянські хати.